6. Мирон. "Я б намалювала твій портрет"

Коли я вже майже приїхав додому, мій телефон задзвонив. Я увімкнув CarPlay, навіть не поглянувши, хто там дзвонив, і тут же почув голос мого найкращого друга, ми з ним дружили ще зі студентських років. 

— Як справи? — бадьоро запитав він. — Може, сходимо кудись потусимо? 

— Ти ж знаєш, я зараз відкриваю новий заклад, — я зітхнув. — Хоча… Трохи розслабитись не завадить. Але не дуже довго. Мені завтра рано вставати. Куди хочеш піти? 

 — Можна в наш улюблений бар, там не дуже гучно і можна поговорити…

— Добре, коли будеш там? — перепитав я. Треба було зрозуміти, чи заїжджати додому, чи ні. В принципі, виглядав я достатньо нормально, щоб пропустити склянку в барі. 

 — Я можу вже за півгодини, але підлаштуюсь під тебе, якщо в тебе ще якісь справи…

— Мені підходить, — погодився я. — Якраз виїхав з роботи. Можу їхати прямо туди. Тоді побачимось за півгодини.

Ми попрощались і я відбив виклик, рушивши в потрібному напрямку. Заторів зараз не було, тож доїхав доволі швидко, ще й час залишався. 

Припаркував машину і якраз побачив машину Лева. Він теж паркувався. Вийшов і одразу потис мені руку.

— Ти швидко, — усміхнувся він. — Як завжди, пунктуальний! І трудоголік, зважаючи на те, що відкриваєш все нові й нові заклади…

— Поки все виходить, то чому не відкривати. Мій формат закладів дуже зручний для людей, — я знизав плечима і ми пішли в напрямку входу до бару. — Тому моїм конкурентам завжди важко. 

 — Добре, що я не твій конкурент, а працюю зовсім у іншій сфері, — засміявся Лев. 

— Це точно, — я теж усміхнувся і ми якраз зайшли всередину. Тут ще не було натовпу, але дівчата на барі вже сиділи. 

Ми також пройшли до барної стійки і сіли трохи віддалік від парочки дівчат. Я одразу замовив нам джин тонік. Любив його за те, що цей напій не дуже сильно впливав на мене і зазвичай, якщо не перепити, моя голова була не квадратна наступного ранку. 

— Може, запросимо якихось дівчат? — запитав Лев, поглядаючи на красунь, що сиділи з замисленим виглядом, немов і не шукали знайомства, хоча насправді саме за цим сюди прийшли.  

— Давай, — я кивнув. Я останнім часом працював просто безвилазно, тож сексу в мене не було давно. Точно треба було трохи розслабитись. 

Ми встали з-за стійки і перейшли ближче до дівчат:

— Привіт, можна пригостити вас коктейлями? Що любите? — запитав я, мій погляд ковзнув по подружкам. Одна була блондинкою з червоною помадою і в червоному міні, а інша брюнеткою в чорному міні і нюдовому макіяжі. Блондинка мала зачіску схожу на зачіску моєї конкурентки… І чому я про це згадав?

 — Привіт, можна, я люблю “Секс на пляжі”, —  усміхнулась білявка. 

— Я теж його люблю, — сказав я, і казав я зовсім не про коктейль. — Зараз буде! Бармене! — я замовив дівчині коктейль. — Як тебе звуть?

 — Христина, — відповіла вона. — А тебе?

— Я — Мирон, — я усміхнувся. Краєм ока побачив, що Лев вже теж охмуряє дівчину, тільки брюнетку. Що ж, ця ніч має бути веселою, чи не так? — Чим займаєшся, Христино? 

 — Я художниця, — усміхнулась вона. — Працюю у стилі модерн. 

— А мій друг — ресторатор! — вставив свої пʼять копійок Лев, поглянувши на нас. — Він трохи соромʼязливий, не любить хвалитися! Вибачте, що вліз!

— Леве… — буркнув я. 

— Ну а що, ти б сказав щось типу “працюю в сфері ресторанного бізнесу”, і дівчинка б подумала, що ти посудомийник!

— Хіба я схожий на посудомийника? — я закотив очі.

— Не схожий. — тут же похитала головою Христина. даруючи мені багатообіцяючу усмішку —  Скоріше на актора… У тебе дуже виразна зовнішність, я б намалювала твій портрет…