3. Ірина. Плани з порятунку кав'ярні

Увесь день я почувалася дуже засмученою. Дівчата-офіціантки помітили, що я в пригніченому настрої, але не стали ні про що мене розпитувати. Мабуть, Руслан розповів їм про нашу проблему. Але ввечері вони підійшли до мене і одна з них, Катя, яка була найгостріша на язик, сказала:

— Іро, не переживай, ми тебе не залишимо! Навіть якщо нам запропонують кращу зарплату, от чисто з принципу ми продовжимо працювати тут! 

— І все ж проблема не в тому, що вони нас захочуть переманити, — з сумнівом сказала інша офіціантка, Таня. — А в тому, що наші клієнти підуть туди обідати. 

— Я дуже вдячна вам, дівчатка, за підтримку, — сказала я, почуваючись зворушеною.  — Сьогодні цілий день думала над вирішенням цієї проблеми, і поки що в голову приходить лише те, що ми маємо придумати якусь “фішку”, якої не буде в конкурентів. Щось особливе… Але ще не вигадала, що…

— У них буде конвеєр, а у нас має бути щось персоналізоване, більш унікальне, — сказав Руслан.

 — Може. придумати страви за знаком зодіаку? І до кожної додавати персональний гороскоп на сьогодні… — запропонувала Катя. 

— Цікава ідея, — я усміхнулась. — Або придумати щось для персонального бренду, якусь історію. Я бачила у зарубіжному Тіктоці, де власники кав’ярні чи ресторану знімали справжній серіал про те, що відбувається в їхньому закладі… І тоді люди, які бачили ці ролики в соцмережах, хотіли заглянути самі в той заклад…

— Можна комбінувати різні ідеї. Кожен візьметься за щось. Спробуємо три нові підходи, і може один з них, або комбінація, спрацює. А що не буде працювати, будемо змінювати на інший варіант. Взяти оце про знаки зодіаку, про Тікток-серіал. А що, ми можемо теж щось прикольне зняти. Але тікток любить гумор або драму, — сказав Руслан, який якраз підійшов до нас.

 — Мабуть, драма — це не зовсім те, що треба, для створення затишного іміджу, — усміхнулась я. — Може, спробуємо щось легке і веселе? Про ситуації, які відбуваються у нас щодня?

— А ще можна завести якусь тваринку, — додала Таня. — Щоб була талісманом кав’ярні. 

— І діти люблять тварин, — погодився Руслан. — Вони будуть просити батьків приходити сюди, якщо хоч раз побувають.

 — Я теж хочу тваринку! — озвалася з-за наших спин Меліса, яка вийшла з мого кабінету і прислухалась до розмови. — Хочу котика! 

— Котів у всіх і вдома повно, — сказала Таня. — Це буде не надто унікальний талісман. Але щоб тваринка була милою і пухнастою точно треба.

 —  Можна завести шиншилу, — запропонував Руслан. — У мого друга є вдома, вона дуже цікава і досить оригінальна, точно не настільки поширена, як кіт або пес…

— Так, таке підійде, — погодилась Таня. — Вони зовсім не поширені і дітям буде цікаво, і дорослим. 

 — Значить, тобі завдання — розпитати у друга, де він купив тваринку і як за нею треба доглядати, — я усміхнулась.  — А якщо у когось із вас виникнуть ще якісь цікаві ідеї, не соромтесь, кажіть. Можна щодня робити такі міні-наради з метою врятування нашої кав’ярні.

— То що саме ми будемо впроваджувати? Все? І шиншилу, і гороскоп, і Тікток? — уточнила Катя. 

 — Так, я візьму на себе зйомки Тіктоку, а ви будете акторами, не проти? — я усміхнулась. 

 — І я буду акторкою! — тут же вигукнула мала. 

— А що як нам давати не просто гороскоп а по типу печива з передбаченнями? Ну, для кожного знаку наробити і хай витягують собі по печиву. Це буде і інтерактив, — запропонувала Настя. 

 — Треба домовитись у друкарні, надрукувати таких передбачень, щоб там була ще назва нашої кав’ярні…

— Та у вас же є принтер в кабінеті… Що там друкувати? Ми поріжемо їх самі, нащо за це все переплачувати. А печиво зробимо теж самі, у нас же власна пекарня!

 — А що, як нам взагалі здійснити ребрендинг? — ввернув модне слівце Руслан. — Якщо нашим талісманом буде шиншила, то можна так назвати кав’ярню “У шиншили”! 

 — Спробуємо, — я усміхнулась. — Добре, тоді ми з Мелісою йдемо додому, а завтра продовжимо обговорення.  Впевнена, у нас все вийде!

Ми вийшли з кав’ярні і пішли до переходу. Я замислилась про те, що потрібно купити в супермаркеті, який був на тому боці вулиці, якраз по дорозі до нашого будинку, і не відразу зрозуміла, що донька смикає мене за руку. 

— Мамо, цей дядя на нас дивиться, — пробурмотіла вона…