Глава 31. Вечірні вогні та подих давньої столиці

Глава 31. Вечірні вогні та подих давньої столиці

Година відпочинку в прохолоді старовинного будинку промайнула як одна мить. Коли перша втома після тривалого перельоту та емоційного вибуху трохи відступила, Тамін і Валерія почувалися оновленими. Тиша спальні, просочена ароматом трояндової води та дрімотою, змінилася легким, приємним передчуттям вечора.

Тамін, прокинувшись першим, дбайливо поцілував заснулу дружину в плече й тихо підвівся. Вони вирішили не гаяти часу. Попри те, що він закарбував у пам'яті лише уривки дитячих спогадів, місто було йому рідним за духом. Хлопець приблизно пам'ятав, де розташовані місцеві невеликі крамнички — букалі, — щоб купити свіжих продуктів і приготувати першу спільну вечерю у власному домі, а вже наступного дня вирушити до столиці за справжніми враженнями.

— Прокидайся, моя хабібі, — лагідно шепотів Тамін, погладжуючи Лерине біляве волосся. — Сонце вже сідає, а це означає, що спека спадає. Ходімо, я покажу тобі наші вулички й ми купимо щось смачне!

Валерія потягнулася в ліжку, солодко посміхаючись. Вона швидко вбралася в скромну, але легку довгу сукню волошкового кольору, що повністю закривала плечі та ноги, і вони разом вийшли на вечірню вулицю.

Містечко ввечері розквітало зовсім іншими барвами. Вуличні ліхтарі відкидали тепле жовте світло на кам'яні мостові, а з маленьких торгових лавок доносилися пахощі свіжовипеченого хліба, смаженого мигдалю та запашної кави з кардамоном. Тамін упевнено тримав Валерію за руку, відповідаючи на приязні привітання місцевих торговців, які пізнавали в ньому онука поважного Омара. Вони купили соковитих томатів, свіжої зелені, арабського лавашу, спецій та ніжного курячого філе.

Повернувшись додому, молодята вирішили разом приготувати вечерю. Для Таміна це був абсолютно новий досвід — в арабських родинах куховарством зазвичай займалися жінки, і хлопець раніше рідко підходив до плити. Але заради Валерії він із задоволенням одягнув фартух.

Ще в Одесі Лера уважно спостерігала за матір'ю Таміна та його невісткою Нурією, старанно занотовуючи й вивчаючи рецепти традиційних арабських страв, аби порадувати коханого.

— Так, мій шеф-кухар, зараз ми готуватимемо Шаварму по-домашньому та салат Фатуш! — із посмішкою оголосила Валерія, розкладаючи продукти на мармуровій стільниці. — Ти нарізаєш курку дрібними шматочками, а я займуся овочами та заправкою з лимону й сумаху.

— Слухаюся, моя принцесо! — засміявся Тамін, невміло, але старанно беручи до рук ніж. — Ніколи б не подумав, що мій перший кулінарний урок ми проведемо тут, у Палестині, і вчитимеш мене ти!

Процестування перетворилося на справжні веселощі: вони жартували, мазали одне одного соусом, Тамін вчив Леру правильним назвам інгредієнтів арабською, і зрештою вечеря вийшла неймовірно смачною. Вона була просочена любов'ю, затишком і відчуттям того, що вони — справжня, міцна родина.

Наступного ранку сонце зійшло яскравим, сліпучим диском. Зібравшись і вдягнувшись, наче справжні допитливі туристи — Лера обрала світлий легкий костюм із широкими штанами та закритою блузою, а Тамін вдягнув легку сорочку й джинси, — вони вирушили до Єрусалима.

Палестинська частина древньої столиці зустріла їх величчю, вируванням життя та багатовіковою історією. Тамін винайняв комфортне авто з кондиціонером, і вони цілий день блукали видатними місцями, від яких у Валерії перехоплювало подих.

Першим ділом вони попрямували до Старого Міста. Вони крокували вузькими, заплутаними лабіринтами брукованих вуличок, де кожен камінь дихав давниною. Лера з захопленням розглядала високі кам'яні арки, величні брами та різьблені дерев'яні віконниці. Вони підійшли до легендарного комплексу Мечеті Аль-Акса та сяючого на сонці золотим куполом Куббат ас-Сахра (Куполу Скелі). Валерія завмерла від краси цієї архітектури — деталізована блакитна мозаїка та сяйво золота на тлі безхмарного синього неба здавалися картиною, намальованою видатним художником.

— Це неймовірно... — шепотіла Лера, поки Тамін дбайливо обіймав її за плечі й розказував історії та легенди, які чув від дідуся. — Я бачила це тільки на картинках у підручниках з історії, а зараз стою поруч із тобою...

Потім вони вирушили на знаменитий східний базар — Сук. Це був справжній вибух кольорів та ароматів! Довгі торгові ряди ломилися від різнобарвного східного посуду, кераміки ручної роботи, розкішних шовкових хусток, натуральних парфумів на олійній основі (аттар) та солодощів.

Тамін, як справжній турботливий чоловік, наполіг на тому, щоб скупити для дружини все, що їй сподобається. Вони довго вибирали й торгувалися (що було окремим мистецтвом і розвагою для Таміна): купили вишуканий порцеляновий чайний сервіз із традиційним синьо-золотим орнаментом для їхнього нового дому. Кілька шовкових хусток незрівнянної краси для Лери. Мідну скриньку для прикрас та пачку справжнього арабського какао й кави з кардамоном.

Пообідати вони вирішили в затишному, колоритному ресторані на відкритій терасі з видом на панораму Старого Міста. Обід був справді королівським: їм подали гарячі соковиті кебаби, асорті з мезе, свіжоспечений хліб та охолоджений сок із плодів гранату. Вони сиділи одне навпроти одного, тримаючись за руки під столом, і почувалися найщасливішими людьми у світі.

Додому, у своє маленьке містечко, вони повернулися вже пізно ввечері, коли на небо висипали мільйони яскравих, східних зірок. Вони зайшли до свого будинку виснажені, але безмежно доволі, розкладаючи сувеніри та покупки на великому дивані у вітальні.

Валерія опустилася на м'які подушки, скинула взуття й втомлено, але щасливо притулилася плечем до Таміна. Вона перебирала пальчиками нову шовкову хустку, а потім її обличчя стало трохи серйознішим. Вона звів погляд на чоловіка:

— Таміне... Це був дивовижний день. Найкращий у моєму житті. Але... коли ми скажемо рідним про те, що ми вже тут і що ми одружилися? Мій тато, мабуть, божеволіє, та й твоя мама зітхає... Ми ж обіцяли.