Глава 5

Я встигла пошкодувати, що вирішила піти за дівчиною до туалету. Не те, що я була нервовою людиною, але такий потік сліз я не переносила. Ми вже їхали до мене додому, попутно заїхавши за речами, які власниця квартири зібрала і виставила на сходовому майданчику. Всю дорогу додому, Надія плакала білугою і розповідала, що її зґвалтували, що вона без батьків, друзів і взагалі без людини здатної допомогти.

Дівчині було всього дев'ятнадцять і я могла зрозуміти, чому її так штормить, просто здали нерви. Вона одна вже з сімнадцяти років після того, як батьки алкоголіки виперли доньку з Латвії до тітки до Франції, але тітка померла, а квартира залишилася у її доньки, яка терпіти не могла свою двоюрідну сестру. Але Русява, вивчилася в універі на перекладача і пішла працювати, працювала вона всього нічого, просто потрібно було терміново з'їхати з гуртожитку, от і довелося спішно шукати роботу. За квартиру вона заборгувала, а пропрацювала лише кілька місяців і не встигла накопичити запас, платила після отримання зарплати, власниця просто не дочекалася її. Так і вийшло, що мені довелося підтирати соплі, зовсім ще юній дівчинці, їхати на її вже минулу квартиру, лаятися з власницею, забирати речі, платити заборгованість за квартиру і домовлятися, щоб протягом тижня, Надя могла перевезти всі речі. Противна стара заспокоїлася, як тільки побачила гроші, можна подумати, що вона просто для вигляду сперечалася. Навіть залишитися дівчинці запропонувала, якщо тепер вона буде платити вчасно, але я не давши латвійці вставити й слова відмовилася.

Для себе я вже прийняла рішення, допомогти їй раз вже вплуталася в цю історію. Тому й вирішила, що вона житиме у мене, її я навіть не питала, у цієї бідної дівчинки просто не залишається вибору, окрім як прийняти мою допомогу. Так, я від цього теж не в захваті, але все ж таки квартира моя, місце в ній вистачить на двох, а Русявій потрібні будуть гроші після народження дитини. Що робити після ми ще подумаємо, а поки я припаркувалася біля будинку і почала будити дівчину, яка заснула дорогою. Потім забравши речі, ми піднімалися у квартиру і напоївши гостю чаєм з валеріаною, поклала її спати в гостьовій кімнаті.

Сама ж сіла на табуретку на кухні й застогнала. День був довгий, тіло затекло, а по нервах били барабани. Мозок кричав мені, що я даремно притягла її додому і взагалі вирішила полізти, а я, а що я? Вже привела, не виганяти ж тепер. Але ось, що тепер робити, потрібно добре подумати, а ще з'їздити й перевірити чи все добре з вагітністю.

Зваривши собі каву і взявши ноутбук, я розвалилася в кріслі-мішку у своїй кімнаті, відчувши себе куркою квочкою, я вбила адреси лікарень і записала нас на прийом у гінеколога, все ж таки раптом може бути це все ж таки помилка і вона не вагітна. Закінчивши з цим, я зателефонувала батькові. У нас з ним була дев'ятигодинна різниця, тому якщо в мене була ніч, у нього середина дня, зазвичай у цей час ми й телефонували раз на кілька днів.

— Алло, Привіт, тат. — стомлено посміхнулася я, подивившись на дисплей телефону.

— Привіт, Бджілко, як пройшов день? — голос його був бадьорий, схоже на нього якраз зараз перерва між нарадами.

— Тяжко ... — відверто зізналася я, а відразу за цим вивалила все що дізналася і трапилося.

— Мда ... — зітхнув він, як тільки я закінчила, тато не перебивав тільки слухав і час від часу ставив уточнюючі питання. — Ти вчинила правильно, дочко, це краще, ніж кинути бідолаху на вулиці, але й утримувати її весь час не зможеш.

— Я знаю, але просто це надто складно, треба шукати вихід, а я його поки що не бачу. Не відправляти ж її до Латвії до батьків-алкоголіків. — закрила комп'ютер і відклавши його вбік, встала підійшовши до вікна, з нього було видно вогні Ейфелевої вежі.

— Ось що, ти кажеш, вона університет закінчила. Тоді давай вона у мене в компанії працюватиме, випишемо їй квартиру робочу, якщо що й допомогти зможемо. — Олександр Світлицький завжди мислив широко і його ніколи не зупиняли межі чужих країн, тож тепер він і пропонував кардинальні заходи.

— Ні, тату, я не прийму таку допомогу! — аж підвелася на роги, але мій співрозмовник тим часом меланхолічно гладив напівсиву бороду. — Ти ж знаєш, я в тебе жодної копійки не візьму.

— Дочко, до чого тут ти. Я допомогу не тобі пропоную, а Надії, тому не тобі й вирішувати. Подай це акуратно, все ж таки їй доведеться переїхати до Канади, але все одно, це найкращий варіант. І тобі теж. Їдьте завтра перевіряйтеся в клініці та розкажи їй про мою пропозицію, вона повинна думати про дитину. — звела очі до стелі, розуміючи, що він має рацію. Це надто хороша можливість, а в мені грає максималізм. Може й справді варто розповісти Русявій про його пропозицію?

— Олександре Леонідовичу, гості вже зібралися. — за спиною тата почувся голос його секретаря.

— Іду Мишко. — кивнув тато і знову глянув на мене. — Доню, ти ж розумієш, що я не збираюся дарувати їй подарунок долі. Навпаки, я призначу плату за її роботу. Гаразд, Бджілка, мені треба йти, ще зателефонуємо. — Він підморгнув наостанок і я усміхнулася.

— Поки що. — сказала вже після того, як мені показався екран листування.

Заснула я під ранок, все не могла знайти зручне положення, щоб закритися від думок. Мені незважаючи на втому, спадало на думку тільки те, як подати інформацію своїй співробітниці. На ранок як водиться, я була розбита і вставати зовсім не хотілося, але будильник кричав, а це означало що час будити Надю, снідати й вирушати на огляд.

Переодягнувшись і попутно заскочивши у ванну, я зайшла на кухню, де побачила дівчину, що міцно тримає кухоль кави й дивиться в неї ніби на блюдечко з блакитною облямівкою.

— Ти давно встала? — посміхнулася я паралельно відкриваючи холодильник і думаючи чим годувати гостю.

— Ні, тільки прокинулася. — тихо, я навіть якось злякано відповіла вона. — Вибачте, я тут на вашій кухні погосподарювала.

— Нічого, — забираючи у неї з рук чашку з ароматним напоєм посміхнулася я. Побачивши її подив, розчарування та образу, пояснила. — Ти вагітна, а ми не знаємо, чи можна тобі кави. До речі, вчора я записала нас до лікаря, тому зараз снідаємо і їдемо до клініки.