У класі було тихо. Мене не викликали до дошки,Полі лише раз. Все було звичайним,нічого не відрізнялося від минулого уроку. Лише Аделіну було чути голосніше ніж вчительку,вона розмовляла про щось зі своїми подругами. За декілька хвилин до дзвінка до класу увірвався хлопчак,приблизно з 9-10 класу.Він попросив Аделіну вийти на хвилинку. Він був таким вродливим.Його лице було виразним,посмішка не злітала з вуст,він був чимось розсмішеним. Схоже це хлопець Аделіни.Аделіна вийшла та за дверми було чути сміх.Вони про щось поговорили та Адель увійшла у клас.Нічого не змінилося. Вона трішки була посміхнута.Цього хлопця звали Марс,це я почула від Аделіни коли вона розказувала щось свої подрузі.Його ім'я вона назвала досить голосно,після цього вона говорила пошепки.Вона що хотіла просто похизуватись?
-Віталіно! Повтори ще раз що я промовила. Сказала вчителька.
-Що? А... Так ви сказали... Вибачте я прослухала.-відмовила я
-Будь уважною гаразд? Я розказувала про квадрат числа. Слухай.
-Ага... -гукнула я
За пару хвилин продзвінів дзвінок.Урок тривав ніби вічність. Коли я вийшла у коридор я помітила Марса.Він чекав на Аделіну. Я пройшла повз нього.Який же він красунчик! Тепер на його лиці було спрощене нельтральне обличчя.Але навіть тоді він був нереально красивим. Коли Аделіна вийшла вони обійнялись. Схоже вона полягала що всі їй заздрять проте це не так!
-Ліно,що з тобою? - запитала стривожено Поліна.
-Що саме?
-Буквально все! Щось трапилось?
-Ні,все класно. Просто стараюсь привикнути,тут все так незвично. -сказала я
Окей! Я принесу що-небудь солоденьке,сподіваюсь це підніме тобі настрій! -відказала Полі.
Вона обернулась й рушила.Тим часом Аделіна про щось домовитись з Марсом і підійшла до своїх таких самих подруг як й вонаІ тут я бачу Даніела!!!!! (P.S. це мій друг з минулої школи. ) Я була приємно ЗДИВОВАНА! Але що він забув у нашій школі?? Я без питань підбігла до нього.
-Даніель? Що?! -відповіла я.
-Віто? Щось трапилось?
-ТИ ЖАРТУЄШ?! ПРИВІІІТ!-скрикнула я
--Привіт? Що ти тут робиш? -відмовив Даніель. ВІН ЗНУЩАЄТЬСЯ?
-А ти?? Я сумувала!- Я простягнула руку дати пять.
-Ліно... ми вже не малі діти.-сказав він. Він був досить спокійним але розгубленим.
-Гаразд, але все ж таки я можу тебе просто обійняти? Просто я сумувала! Сказала я. -По дружбі,не хвилюйся!
-А... Можливо?-розгубився Даніель.
Коли ми обійнялись ( по дружбі,нічого більшого!!!!!!) Я обернулась.На нас витріщився Марс? Його погляд був... навіть не знаю яким він був, адже за секунду коли ми зустрілись поглядами він відвернувся.
Аделіна бачила усе що відбувалося і коли помітила що я дивлюсь йому в слід, вона хутко підбіжала та вигукнула "МАРСЕ!".Вона його міцно обійняла і поцілувала в щоку.На його обличчі була усмішка.Вони справді думають що я повинна їм заздрити? Або ж не тільки я. Смішно. Подумаєш,у мене не має хлопця то й що? Пролунав дзвінок.
...