Публічно

Наступного ранку Ліана зайшла в офіс так, ніби нічого не сталося.
Спокійна. Зібрана. У чорному піджаку.
Розмови вщухли.
— Ти ж звільнилася? — тихо прошепотіла хтось із дизайнерів.
— Так, — рівно відповіла вона. — Але в мене є остання справа.
Аліса сиділа за столом біля панорамного вікна. Впевнена. Розслаблена.
Максим саме починав планірку.
— Добре, команда, сьогодні—
— Перед тим як почнемо, — перебила Ліана.
Усі повернулися до неї.
Максим насупився.
— Ліано, якщо це особисте, то—
— Це професійне.
Вона підключила свій ноутбук до екрана.
На великому моніторі з’явилася історія змін проєкту.
Дата.
Час.
Логін.
A.Lysenko
В офісі стало тихо.
— Учора мене звинуватили в непрофесійності, — сказала Ліана спокійно. — Але файли редагувалися з іншого акаунта. Без мого відома.
Погляди повільно повернулися до Аліси.
Та усміхнулася.
— Це можна підробити.
— Ні, — відповіла Ліана. — Бо це серверна історія. І її може підтвердити адміністратор.
Кілька людей почали переглядатися.
Максим різко підвівся.
— Досить.
Його голос був твердий.
— Так не можна.
Усі завмерли.
— Виносити особисті конфлікти на загал — непрофесійно, — продовжив він холодно. — Якщо є питання — вони вирішуються в кабінеті, а не перед усією командою.
Ці слова різонули.
— Особисті? — тихо перепитала Ліана.
— Ти прийшла сюди не як працівниця, — сказав він. — І зараз створюєш напругу в колективі.
Аліса мовчала. Але в її очах знову з’явилося те саме — задоволення.
Ліана повільно закрила ноутбук.
— Зрозуміло.
Вона обвела поглядом команду.
— Тоді я скажу коротко. Я не робила того, у чому мене звинуватили.
І повернулася до дверей.
Максим дивився їй услід.
Щось у його погляді змінилося. Сумнів.
Бо він знав: Ліана не з тих, хто влаштовує сцени без доказів.
І вперше за довгий час Аліса відчула легкий холод під шкірою.
Бо тепер це вже не виглядало як ревнощі.
Це виглядало як правда.