За вікном, за вікном
листя опадає,
а ти сидиш на підвіконні,
загорнутий у теплий мʼякий плед,
тримаючи у руках
запашне какао із зефірками.
Споглядаєш, як перехожі
метушаться у вирі
годинника доріг,
боячись щось не встигнути,
збиваючи з ніг зустрічних їм людей.
А ти у сповільненому моменті
споглядаєш за хурделицею танцю
незнайомців та жовто-червоних листочків.
Танок дуже незвичайний,
чимось навіть особливий.
Його важко повторити,
бо виконується у моменті
павутиння думок та
легкого морозного повітря,
яке кожний із нас вдихає по-різному,
в залежності від відкритості їх наповнення,
про яке ніхто не забуває,
коли хочеться жити.