Теплими літніми вечора,
сидячи на терасі,
пʼючи теплий паруючий чай,
споглядаєш, як сонце сідає
за горизонт.
У голові вирують безлічі думок:
А як? А що? А чому так?
Та на кожне із них важко знайти відповідь.
Проте чим більше ти занурюєшся
у вир власних роздумів,
тим більше захлинаєшся
від потужності цунамі
власних проблем та думок.
Іноді потрібно вміти не ковтати,
а пропускати повз себе
бунтівні хвилі води.
Бо деколи достатньо відпущення,
щоб гора важкості
зійшла з плечей.
І ти зможеш вдихнути на
повні легені безкрайній
горизонт сідаючого сонця.