Жовто-помаранчеві дерева довкола
милують око перехожим.
Як же красиво
іти алеями парку,
споглядати
на чітку виразність природи.
Приємно бачити тепло усмішку на устах
зустрічних людей,
які так щиро та легко
відносяться до природи.
Бо такі люди бачать добро
там, де чорні хмари
застелили пеленою
горизонт планети.
З ними легко спілкуватися й слухати
їхній плавний потік слів,
вони наче мед для вух.
Такий ж солодкий та приємний
душі.
Смакуєш і не можеш
розсмакувати, що ж
за особистість поряд з тобою.
Це безмежно цікаво — вивчати
когось, не знаючи,
з чого розпочати.