Розділ 11
Денис ще раз обмацав місце з'єднання свого протеза з плечем, щоб пересвідчитися, що він нічого не вигадав, що так і є, що з рукою було щось не те. Точніше, з протезом. Ота чорна, схожа на застиглу смолу кірка, яку він намацав тільки що, бажаючи зняти протез, нікуди не зникла. Вона була твердою, мов камінь, і, чорт забирай, теплою, мов живе тіло. Хіба так може бути? Здавалося, що його штучна рука намертво зрослася з його плечем, і механічний фіксатор, який приєднував протез до його тіла, був повністю закритий і заблокований цією дивною спайкою. Чорт, тепер Денис не міг зняти протез взагалі. Цікаво, чи зможуть це зробити лікарі, якщо він, наприклад, звернеться до них? На цю думку пальці протеза злегка смикнулися, і Денис раптом усвідомив, що оте невідомо що, котре живе всередині нього, не дозволить йому цього зробити. Напевно, не дозволить…
Раптом тишу в квартирі порушив різкий дзвінок його телефону.
Денис від несподіванки здригнувся, а потім глянув на екран, що засвітився на столі біля його комп'ютера. Дзвонила Ганна, його сестра.
Денис узяв телефон лівою рукою і натиснув зелену кнопку.
— Привіт, братику! — почув він голос Ганни. — Ти куди пропав? Я тобі вдень дзвонила, а ти поза зоною досяжності. Ми з Максом уже почали хвилюватися. Ти ж знаєш, що я зараз постійно на нервах, весь час через щось хвилююсь і тривожуся...
— Привіт, Ганю, — відповів Денис, намагаючись говорити безтурботно і спокійно. — Та в мене все добре, просто сьогодні їздив за місто. Телефон розрядився, а зарядку забув. Знаєш, вирішив трохи відволіктися. Ліс, свіже повітря.
— О, це чудово! З кимось їздив чи сам? — у голосі сестри миттєво з'явилася Ганнина легендарна цікавість, від якої зазвичай йому не було порятунку.
— З… е-е-е… однією знайомою, — неохоче зізнався Денис. Брехати сестрі він не любив, але зараз правда була занадто небезпечною. — Просто поїхали по гриби.
— Знайомою? Денисе, супер! Це ж чудово! А то сидиш у своїй барлозі, тільки фотографії виходиш робити. Слухай, ми з Максом у середу ввечері влаштовуємо невеличку вечерю. Приходь! І знайому свою бери, познайомимося!
Денис відчув, як усередині все стискається від жаху. Тільки цього йому не вистачало. Прийти до вагітної сестри з бомбою уповільненої дії всередині себе. А що, як ця чорна гидота відреагує на Максима чи Ганну так само, як сьогодні на Божену? Почне тягнути до них свої чорні мацальця? Невідомо, чого воно хоче, ще нашкодить Ганні та її дитині!
— Ганю, я б із радістю, але в середу ніяк не зможу, — почав відмовлятися Денис. — У мене велике замовлення. Я весь тиждень буду дуже зайнятий! Давай якось іншим разом, добре?
— Ну от, завжди ти так, — розчаровано протягнула сестра. — Ти трудоголік. Добре, працюй, але пообіцяй, що на вихідних ми точно побачимося. Можна перетнутися десь у кав'ярні. І свою знайому не забудь. Не скажеш, як її звати?
— Ганю, не тисни на мене! — посміхнувся Денис. — Якщо вона погодиться зустрітися, тоді і познайомитеся. Бережи себе і дитину. Передавай привіт Максу.
— Добре. Передам. Цілую, братику, — закінчила розмову Ганна.
Денис вимкнув телефон і важко зітхнув. Брехня далася йому легко, але від цього стало ще гірше, бо він відштовхував найрідніших людей, щоб їх захистити, але залишався сам на сам зі своїм ворогом. О, так! Саме ворогом, який не просто сидів у ньому, а який вже навчився якимось чином проявлятися в зовнішньому світі.
Чоловік перевів погляд на системний блок, із якого стирчали висмикнуті дроти. Вирвавши їх, він зупинив процес форматування жорсткого диска, але не був упевнений, що фотографії Божени та лісу вціліли. І навіть якщо він увімкне комп'ютер і знайде їх, то що далі? Кому він їх покаже? Поліції? СБУ? Науковцям? Ага! А потім його тихенько заберуть у якусь лабораторію, де працює, наприклад, той же Герман.
Він згадав слова Божени біля машини. "Рано чи пізно те, від чого ти втікаєш, тебе наздожене", — отак вона тоді сказала. Чорт, невже вона і справді щось знає? І той неначе захисний бар'єр навколо неї на фотографії… Можливо, Божена реально розуміє природу цього кошмару і зналє, як з ним боротися і як від нього захиститися?
Денис знову взяв телефон, знайшов контакт Божени, перейшов у месенджер і, кілька секунд повагавщимь, швидко, поки не передумав, надрукував:
"Ти мала рацію. Мені потрібна твоя допомога. Треба поговорити. Приходь завтра о дев'ятій ранку в ту кав'ярню, в яку ми ходити після виставки в галереї". Чоловік трохи подумав, чи варто ще чогось що-небудь написати, але вирішив більше нічого не додавати, натиснув «Відправити», і повідомлення надіслалося…