Розділ 3

Виставка поступово добігала кінця, відвідувачі почали потроху розходитися, офіціанти прибирали порожні келихи, а місцеві критики, вдосталь наговорившись і показавши свою ерудованість та вміння розбиратися у сучасному мистецтві, потягнулися до виходу. Денис і Божена весь цей час стояли біля картини з темним лісом та невимушено базікали про все на світі: про сучасне мистецтво, про Київ, про дивну осінню погоду. Виявилося, що вони обоє не люблять туману й дощу, слухають Джиммі Гендрікса і обожнюють жахи Стівена Кінга…

З цією дівчиною було напрочуд легко. Вона не ставила дурних запитань, не намагалася лізти в душу і, що найголовніше, не дивилася на нього з тим жалісливим співчуттям, яке так дратувало Дениса в інших людях.

— Знаєте, виставка ось-ось закриється, — несподівано для самого себе запропонував Денис. — Але тут поруч є непогана кав'ярня, там роблять чудове капучино. Може, складете мені компанію? Звісно, якщо ви нікуди не поспішаєте.

Божена трохи схилила голову, ніби обмірковуючи пропозицію, а потім її сірі очі весело блиснули.

— Капучино — це чудовий аргумент. Я з радістю, Денисе.

Він попередив Ганну та Максима, що йде, попрощався з власником галереї, і вони з Боженою вийшли на вечірню вулицю, пройшли буквально один квартал і зайшли в невелику й затишну кав'ярню. Сівши за столик біля вікна, замовили каву і почали знову спілкуватися.

— Вибачте за пряме запитання, — раптом запитала Божена, дивлячись на його праву руку, де рукав светра трохи підскочив, оголивши чорний матовий метал зап'ястя. — Але як вам вдається знімати? Я маю на увазі, що професійна фотографія — це ж, напевно, важка техніка, об'єктиви, штативи... Це ж, мабуть, неймовірно складно з протезом?

Більшість людей соромилися питати про його руку, але Божена зробила це так просто і природно, що Денис зовсім не відчув дискомфорту.

— Насправді, це навіть дає певну перевагу, — усміхнувся він, поклавши обидві руки на стіл. — Цей протез — дуже сучасна біонічна модель. Зроблений із карбону. Ну, це такий спеціальний матеріал, дуже легкий і міцний. Датчики тут підключені напряму до нервів, тому я керую нею так само, як і звичайною рукою. Вона працює навіть краще, ніж ліва рука, ніколи не тремтить, тому я можу знімати вночі без штатива. От, бачите, які круті переваги…

— Ого! Це звучить так, неначе у вас є суперздібність, як у супергероїв, — усміхнулася Божена. — Як круто зараз розвинулися технології, це ж правжній кіберпанк у реальному житті!

У цей момент до столика підійшов офіціант і поставив перед ними дві великі чашки з гарячим капучино.

— Дякую, — кивнув Денис і звично простягнув праву протезну руку, щоб узяти свою чашку.

Він подумав про те, що треба м'яко обхопити ручку чашки, і його мозок послав звичний сигнал до протезу. Але раптом щось пішло не так.

Замість того, щоб обережно взяти чашку, його протезні пальці з силою зімкнулися на ній. Сервомотори в руці зненацька тихо, але дуже різко засичали. Денис не встиг навіть зреагувати, як пролунав гучний хрускіт, чашка просто тріснула під тиском його штучних пальців, і гаряча кава розлилася на стіл брудною великою плямою.

— Чорт! — Денис різко відсмикнув праву руку, немов обпікшись, хоча протез не відчував нічого.

Чоловік із переляком дивився на свій чорний кулак, який усе ще був міцно стиснутий. Трясця! Він не міг його розтиснути! На якусь жахливу й безкінечну секунду йому здалося, що всередині протеза щось пульсує, щось гаряче і живе. Як учора вночі.

— Вибачте! — Денис схопив паперові серветки лівою рукою і почав швидко витирати стіл, відчуваючи, як по спині котиться холодний піт. — Я… Е-е-е… Яще не до кінця налаштував чутливість. Буває. Напевно, збій у системі.

Він боявся підняти очі на Божену. Боявся побачити там переляк або огиду.

Але коли він усе ж глянув на неї, дівчина не виглядала наляканою, сиділа абсолютно спокійно, і її світлі очі дуже пильно, майже вивчаючи, дивилися на його чорну штучну руку.

— Нічого страшного, — тихо сказала вона, подаючи йому ще кілька серветок. — Техніка є техніка. Іноді вона виходить з-під контролю. Головне, щоб ви самі розуміли, що з нею відбувається.

Її слова прозвучали якось дивно, ніби вона мала на увазі щось більше, ніж просто поломку в механізмі.

Денис нарешті зумів розслабити штучні пальці. Гаряча пульсація всередині протеза зникла так само раптово, як і з'явилася, і він знову повністю контролював руку.

Вони замовили нову каву для Дениса, Божена якось дуже вдало пожартувала, перевівши розмову на іншу тему, і вся незручність зникла. Під кінець вечора вони перейшли на «ти», в коли прощалися біля метро, то дівчина залишила йому свій номер телефону, попросивши колись показати їй свої інші фотографії.

Але коли Денис повернувся додому і опинився сам у своїй квартирі, то той приємний спокій, який він відчував із дівчиною, остаточно вивітрився. Чоловік сидів на дивані, дивився на свою протезну руку і згадував учорашню фотографію з вітриною. «Збій у системі», — саме так сказав він Божені у кав'ярні, але інтуїція підказувала йому страшну річ. Ніякого збою не було. Рука розчавила ту чашку, бо сама цього захотіла…