Розділ 2

Розділ 2

Денис прокинувся рано, ще до того, як задзвонив будильник. Сьогодні на нього чекав великий день — відкриття його першої персональної виставки, і він, чесно кажучи, трохи хвилювався. Швидко поснідавши і кинувши у наплічник найнеобхідніше, Денис поспішив у центр міста, де у невеличкій, але дуже стильнаій арт-галереї висіли його останні роботи, які високо оцінили майстри сучасної фотографії і навіть допомогли організувати цю виставку.

До обіду відвідувачів було не дуже багато, але Денис сподівався, що прийшли справжні поціновувачі сучасної фотографії, і хвилювався та радів кожному відвідувачу. Як не дивно, але багатьом людям подобалися його похмурі й атмосферні роботи. А ближче до вечора він із задоволенням відзначив, що галерея заповнилася людьми. Відвідувачів було так багато, що, напевно, можна було сказати, що на сьогоднішній його виставці був аншлаг.

Чорт, він навіть не сподівався, що його темні міські та сільські пейзажі, закинуті будівлі, химерні тіні на вулицях будуть мати такий шалений успіх! Офіціанти розносили шампанське, грала легка фонова музика, а місцеві критики і просто роззяви, які заглянули сюди з вулиці мимохідь, із розумним виглядом обговорювали його фотографії.

— Денисе, це просто неймовірно! — його сестра Ганна сяяла від гордості і радості, втішена успіхом брата. Вона стояла поруч із ним, тримаючи келих, і захоплено розглядала великий знімок старого закинутого будинку. — Я завжди знала, що ти дуже талановитий, але це... Ці картини ніби затягують усередину. Від них мурашки по шкірі!

— Ганна має рацію, — підтакнув Максим, її чоловік, поплескавши Дениса по плечу. — Ти справжній профі, брате. Усі ці люди тільки й говорять про твій талант. Ми дуже тобою пишаємося. Ти молодець, що повернувся до своєї справи і не закинув усе. 

Денис щиро посміхнувся.

— Дякую вам. Без вашої підтримки я б точно здурів після лікарні і нічого б цього не було.

Він справді був їм безмежно вдячний, але серед цього галасливого натовпу Денис усе одно трохи втомився від надмірної уваги.

— Піду трохи пройдуся, вип'ю все-таки шампанського, — кинув він рідним і повільно рушив уздовж залу.

Біля однієї з його робіт, великого знімку старого лісу з глибокими чорними тінями між деревами, стояла дівчина. Вона була вдягнена в скромну коричневу сукню, мала чорне коротке каре і дуже уважно розглядала його картину. Дівчина не пила шампанське, не ходила по залу і ні з ким не спілкувалася, а просто-таки довго й незмигно розглядала саме цю його картину. Денис, сам не знаючи чому, підійшов до неї.

— Подобається? — запитав він, стаючи поруч.

Дівчина повернула до нього голову. У неї були дивовижно світлі, майже прозорі сірі очі, які різко контрастували з її чорним волоссям. Вона посміхнулась і зміряла його зацікавленим поглядом.

— Дуже, — кивнула. — Це ж ви автор усіх цих робіт? Я бачила ваш портрет на флаєрі до виставки.

— Ви вгадали, — широко посміхнувся Денис. — І Що ж вам тут подобається? — кивнув він на картину.

— Красиво, — протягнула дівчина. — Дуже красиво. Усі ці люди навколо шукають тут якийсь складний філософський підтекст, а мені здається, ви просто вмієте бачити красу там, де інші нічого не помічають.

— Дякую. Це найкращий комплімент за весь вечір, — Денис трохи розслабився, відчуваючи, як зникає напруга останніх годин. — Зазвичай кажуть, що мої фото занадто похмурі.

— Вони не похмурі. Вони, як на мене, просто чесні, — дівчина ледь схилила голову набік, пильно дивлячись на Дениса. — І викликають емоції, а це найважливіше у художній роботі. Он той, як я щойно підслухала, відомий критик називає ваші роботи геніальними, — вказала дівчина на чоловіка віддалік, який щось переконливо розповідав групі людей біля однієї із Денисових картин.

— Мене звати Денис, — чоловік простягнув їй ліву руку для вітання. — Але ви і так це вже знаєте. А щодо геніальності, то це вже критики трохи перебільшують.

Дівчина потиснула його долоню, її рука була теплою і маленькою, майже втонула у великій долоні чоловіка.

— Божена, — представилася вона і раптом лукаво підморгнула.  — Знаєте, я прийшла сюди просто з цікавості, але тепер розумію, що вечір точно пройде не марно. Завжди приємно зустріти по-справжньому талановитого чоловіка, який до того ж не страждає на зіркову хворобу.

Денис раптом відчув, що на душі в нього чомусь стає дуже спокійно, а сам він усміхається щиро і задоволено, як не усміхався вже давно. Ця легка розмова й лукавий погляд нової знайомої несподівано розвіяли його хвилювання та напруження, перетворивши цей непростий і хвилюючий вечір на значно приємніший…