Розділ 4.3 Я не дозволю вам поїхати

Вона

Коли я побачила, що машина почала здавати назад, мені стало ще гірше. На мить здалося, що зараз із неї вийде хтось, хто остаточно забере в мене цей день. Мій день. Мою подію. Моє відчуття того, що я готова. Зібрана. Цілісна. Я стояла промокла, і здавалося, що оголеною стала не лише шкіра — а й душа.

І от тепер він здає назад. Прямо до мене. Ще й правила порушує! Геть дурний!

Думки більше не підкорялися моїй логікі. Усередині швидко наростала злість — щира, гаряча, некерована. Дика хвиля образи, приниження і гніву. Я навіть не підозрювала, що здатна відчувати це настільки гостро. Ще трохи — і мене просто розірве зсередини.

Уява вже намалювала картину: зараз із машини вийде якийсь недбалий чоловік у пом'ятій сорочці, кинеться вибачатися, назве мене «красунею» і посміхнеться тією самою усмішкою, від якої хочеться закотити очі.

У голові блиснула ще більш безглузда думка: усе це навмисно. Наче світ знову вирішив зруйнувати мій сценарій саме тоді, коли я нарешті почала вірити, що здатна рухатися вперед. Подих перехопило, плечі напружилися. Я опустила очі, намагаючись зрозуміти, наскільки сильно тканина облипла тіло. І в цю мить…

Саме в цю мить побачила взуття: дорогі, акуратні шкіряні туфлі. Без жодної зайвої деталі. Потім — штани, що ідеально сиділи по фігурі. Впевнена постава. Спокійні рухи. Усе в ньому виглядало зібраним і продуманим.

Погляд повільно піднявся вище. Сорочка просто ідеальна. Красиві сильні руки, широкі мужні плечі. Годинник.  І далі — обличчя. І тут мене ніби хтось вдарив струмом.

Переді мною стояв зовсім не той чоловік, якого я щойно намалювала у своїй голові. Не "чурбан", не хаос. Не недбалість. Не самовпевненість. Переді мною стояв  високий, зібраний чоловік і неймовірно красивий.

І… пахнув. Пахнув так, що хотілось закрити очі й просто втратити свідомість. В його ароматі було дерево, спеції, шкіра і ще щось… нестерпно чоловіче. Але найсильніше — це були його очі. Глибокі. Пронизливі. І винні…

Він щось говорив. Я бачила, як рухаються губи. Чула окремі звуки. Та в голові стояв такий шум, ніби хтось бив у барабани просто поруч. Серце калатало. Тіло гуділо від напруги. Слів я майже не розбирала. Лише дивилася на нього.

Губи ледь тремтіли від злості та від приниження. Від усього одразу. І тоді я нарешті подивилася йому просто в очі.

— Ви хоча б усвідомлюєте, що щойно зробили зі мною?

Голос прозвучав різкіше, ніж я очікувала.

— Ви не просто облили мене водою. Ви зруйнували весь цей день. Мою впевненість. Мої плани. Я сьогодні прокинулася з відчуттям, що має статися щось важливе. Готувалася. Налаштовувалася. Вчилася дихати в ритмі нового шансу. А натомість отримала калюжу просто в обличчя.

Клубок підкотив до горла. Очі блищали не від сліз. Від напруги, яку більше не було сил стримувати.

— І найгірше знаєте що?

Я ковзнула поглядом по його бездоганному вигляду.

— Ви такий красивий. Стильний. Дорогий парфум. Начищене взуття.

На секунду навіть сама здивувалася тому, що сказала. Але злість уже не збиралася відступати.

— Куди ви так поспішали? У вихідний день? На чергову вечірку? У казино? Чи туди, де вам байдуже, хто стоїть поруч — людина чи домашня тваринка?

Він мовчав. І це чомусь дратувало ще більше.

— Думаєте, що багатим дозволено все?

Грузія — не територія вседозволеності. А жінка — не декорація для чужих пригод.

Я зробила крок уперед.

— І ви не маєте права забирати в мене гідність, а потім стояти тут так, ніби це ваша особиста драма.

Кілька секунд ми просто дивилися одне одному в очі. Потім я вдихнула глибше і сказала вже спокійніше:

— Тому куди б ви зараз не поспішали, тепер поїдете туди, куди скажу я.

Не тому, що прошу. Тому що мусите виправити те, що зробили. Я підійшла ще ближче. Настільки, що на мить відчула його подих — теплий, спокійний, живий. І всередині знову щось здригнулося. Але відступати вже не збиралася.

— Я не дозволю долі так зі мною жартувати. І тим більше не дозволю вам просто поїхати.

__________________________________________________________________________________

Любі читачі!

Я дуже рада бачити вас на своїй сторінці автора та знати, що зараз ви читаєте цю книгу.

Для мене безцінно відчувати, що думки, які вплітаються в історії людських доль, різних характерів, непростих рішень і, можливо, навіть дещо химерних життєвих ситуацій, комусь відгукуються та стають цікавими.

Кожна історія, яку я пишу, народжується не лише з фантазії. У ній завжди є спостереження за людьми, їхніми переживаннями, страхами, мріями, та пошуком себе. Саме тому мені буде дуже цікаво дізнатися, наскільки близькими чи зрозумілими виявляться для вас герої цієї книги.

Чи відчуваєте ви їхні емоції? Чи розумієте їхні вчинки? Чи бачите за словами щось більше, ніж просто сюжет?

Буду дуже вдячна за вашу підтримку, за зірочки, які ви залишите під главами, адже саме вони надихають мене продовжувати писати далі та ділитися з вами новими главами.

Також буду рада знайомству з вами в коментарях. Із задоволенням читатиму ваші думки, враження та відповідатиму на ваші відгуки.

Нові глави я планую публікувати регулярно, тому до скорої зустрічі на сторінках цієї книги.

І ще раз дякую вам за увагу, підтримку та час, який ви вирішили провести разом із моїми героями.
З теплом,
Ваша Наталія