Розділ 4.1 Крихка впевненість

Вона

Я глянула на годинник. Встигала. Викликала таксі.

Машина їхала майже беззвучно. Toyota Prius — класика Батумських таксі. Я завжди мимоволі усміхалася, коли бачила їх на дорозі. Мені навіть здавалося, що й водії тут чимось схожі між собою. Та сама гучна грузинська музика. Ті самі запитання про те, звідки ти, чи подобається тобі Грузія і як давно ти тут живеш.
Зазвичай такі розмови мене розважали. Але не сьогодні.

Сьогодні я майже не чула ні музики, ні голосу водія. Мій погляд ковзав вулицями за вікном, чіпляючись за випадкові деталі: вивіски магазинів, людей із пакетами, дітей, які кудись поспішали, жінку з букетом троянд у руках. Місто жило своїм життям. А я намагалася розібратися зі своїм.

На вулицях ще залишилися краплі нічного дощу. Я любила цей аромат мокрого асфальту і ранкової природи, яка тільки прокидається.

За десять хвилин до прибуття я попросила водія зупинити машину.  Мені захотілося трохи пройтися у тиші, відчути цей простір і водночас заспокоїти хвилювання, яке непомітно наростало всередині.

Повітря було таким свіжим. Квіти магнолії, ще вологі після дощу, розливали навколо аромат ніжності. Місто дихало.

На мить я заплющила очі, розстебнула тренч і завмерла, дозволяючи теплому вітру торкнутися шкіри. У голові стало так ясно. Так спокійно. Наче я дихала одним ритмом із природою.

Одна прядка волосся піднялася в повітря. І саме в цю мить струмінь холодної води ковзнув по плечах, по грудях, униз, залишаючи на шовку темні плями прозорості.

Очі залишалися заплющеними ще якусь частку секунди. Але тіло вже знало — щось сталося. Холод пробіг по всій довжині тіла, ніби хтось раптом оголив мене перед усім світом. Я відкрила очі, подивилася на себе: шовк облип тіло, перетворившись майже на другу шкіру.

Це крах... — прошепотіла я сама собі. Усе, що я так старанно вибудовувала цього ранку: спокій, легкість, внутрішній баланс — розсипалося за одну мить.

Нігті вп'ялися в долоні. Очі хотіли наповнитися сльозами, але ще трималися. Голову заповнив шум, думки змішалися між собою. Уся моя крихка впевненість розбилася об колесо машини, яка вже зникала за поворотом.

У цей момент мені просто хотілося зникнути і сховатися. Повернутися додому. Переодягнутися та просто перепрожити цей ранок. Переписати себе. Але я стояла нерухомо. І лише легке тремтіння в плечах видавало, наскільки сильно боліло всередині.