Розділ 12: Архітектура прокидання

Телекомунікаційна вежа здіймалася в темно-фіолетове небо, мов гігантський проіржавілий спис, загнаний у серце вмираючого мегаполіса. Вітер на її верхніх ярусах завивав із сухою, металевою люттю, від якої масивні розтяжки силових кабелів гули, наче струни велетенського, зіпсованого інструмента.

Аліса йшла першою, пробиваючи дорогу крізь уламки бетону та покручений профільний настил. За нею, важко дихаючи й спираючись на механічний розрядник, просувався Ланге. Слідом за ними вервечкою рухалися п’ятеро втікачів з бункера зв'язку. Вони не ставили зайвих запитань. Кожен із них ніс на собі маркування минулих експериментів, і кожен знав: єдиний спосіб розірвати коло штучних перероджень — це знищити саме джерело трансляції.

Внутрішній інтерфейс Аліси невідворотно відраховував хвилини: «ЧАС ДО ВИСНАЖЕННЯ БАТАРЕЇ: 48 ГОДИН. НЕНОРМАТИВНЕ НАВАНТАЖЕННЯ НЕЙРОННОГО БЛОКУ: 84%».

Простір навколо очей періодично вицвітав, перетворюючись на змитий сірий шум. У ці секунди їй здавалося, що вона знову чує мірне, затишне цокання свого старого шкіряного годинника або глухий шум дощу за вікном напівтемної студії в портовому районі. Але вона з силою притискала пальці у важкій рукавичці до гарячого металу ствола гвинтівки, змушуючи свідомість повертатися до льодяного пилу та зазубрених уламків реальності.

Вони дісталися центрального розподільчого вузла вежі на рівні шістдесятого поверху. Приміщення являло собою круглий броньований бункер, у центрі якого піднімалася триметрова скляна колона, заповнена рідким азотом. Усередині колони пульсував гігантський кристал оптичного передавача — головне серце мережі, яке щосекунди надсилало мільйони гігабайтів симуляційних даних прямо в нейронні приймачі трьохсот боксів підземного ангара.

— Це тут, — мовив Ланге, важко опускаючись на коліна біля головного термінала. Його єдине живе око сльозилося від морозного протягу, але пальці з дивовижною спритністю почали набирати комбінації на заіржавілій клавіатурі. — Передавач працює на закритому протоколі «Грант Біомедикал». Якщо ми просто розіб’ємо кристал, сигнали обірвуться аварійно. Для дев'яти з десяти сновидців це означатиме миттєву зупинку серця. Нейронний шок просто спалить їхні мізки.

— Нам не потрібно його ламати, — Аліса підійшла до термінала і витягла з тактичного блоку ключ із вигравіруваним написом «ПРОТОКОЛ 4». — Нам потрібно перезаписати несучу частоту. Ми завантажимо деструктор не як вірус, а як новий сценарій. Сценарій, у якому кожна людина всередині своєї симуляції підходить до дзеркала і бачить не вигадану ілюзію, а код свого боксу.

Ланге підвів очі на неї, і його обличчя здригнулося від болючучого здогаду.

— Алісо… Якщо деструктор піде в мережу, твій власний нейронний блок отримає цей сигнал першим. Ти підключена до системи через автономний вектор. Твій мозок сприйме імпульс розпадання як команду до самоліквідації. Ти не зможеш просто спостерігати за тим, як вони прокинуться.

— Я це знаю, Еріку, — тихо відповіла вона, і в її голосі не було ані краплі страху. — Моє тіло вирощене в пробірці шість місяців тому. Мої спогади — це твої старі фотографії та уривки детективних романів. У мене немає минулого, до якого я могла б повернутися після того, як згорять батареї. Але у мене є цей вибір.

Вона вставила ключ у роз’єм адаптера.

Екран термінала миттєво спалахнув криваво-червоним світлом. Рядки системних команд побігли по склу з божевільною швидкістю: «УВАГА! ВИЯВЛЕНО ПРИМУСОВЕ ВНЕШНЄ ВТРУЧАННЯ. ІНІЦІАЦІЯ СЦЕНАРІЮ "ПРОБУДЖЕННЯ". ЧАС ДО ПОЛНОГО ПЕРЕЗАПИСУ: 180 СЕКУНД».

У той же момент підлога під їхніми ногами здригнулася від важкого, металевого удару.

Зі сторони сходів пролунав серійний гуркіт вибухів. Один із втікачів, який стояв у охороні біля входу, відлетів усередину бункера, пробитий наскрізь важкою чергою з великокаліберної зброї.

До приміщення повільно увійшли чотири фігури в чорній, монолітній броні без жодних розпізнавальних знаків. На їхніх шоломах горіли вузькі, горизонтальні смуги золотих оптичних сенсорів. Це були штурмовики Нульового рівня — загін зачистки, закомплектований із Носіїв третьої серії, чия воля була повністю замінена автономними бойовими скриптами.

Попереду них ішов чоловік у білому силіконовому плащі. Його обличчя було відкритим. Це був той самий Віктор Грант — чи, принаймні, його черговий клонований аватар, створений для контролю на поверхні.

— Який неакуратний, передбачуваний фінал, — мовив Грант, зупиняючись за п’ять метрів від термінала і навіть не дивлячись на зброю, яку спрямувала на нього Аліса. — Ти справді вирішила, що зможеш зламати систему, збудовану на алгоритмах самозбереження? Ти лише біохімічний вектор, Алісо. Твій опір — це просто побічний ефект високого рівня пластичності твого мозку.

— Якщо мій опір — це лише побічний ефект, то чому ти прийшов сюди особисто, Гранте? — запитала Аліса, міцніше стискаючи рукоятку гвинтівки. — Чому ти не відправив своїх автоматичних павуків? Ти боїшся. Ти боїшся, що прості ляльки, яких ви тримаєте в пробірках, виявляться сильнішими за ваші сценарії.

Грант легко посміхнувся, піднімаючи руку в чорній рукавичці.

— Мені не потрібно боятися. Сигнал перезапису зупиниться через тридцять секунд, як тільки мої бійці переріжуть термінал. А ти повернушся до боксу. Ми просто очистимо твою матрицю до нульового сектора й завантажимо новий сценарій. Цього разу ти будеш не детективом, а жертвою. Ти будеш знову й знову шукати вихід із кімнати без дверей, аж поки твій мозок не перетвориться на суху пасту.

— Не перетвориться, — мовив Ланге.

Старий лікар зненацька зробив ривок убік і розрядив свій важкий механічний розрядник прямо в силовий кабель підніжжя азотної колони.