3 розділ

    ( від імені Майкла)
Я їхав додому з легкою посмішкою на обличчі. Ні, вона мене зовсім не образила. У цій дівчині був внутрішній запал , який мене завжди приваблював. Вона просто нічого не знала, тому і злилась .
Міцно стиснувши кермо, у моїй голові мелькали згадки про вчорашній вечір. Її п'яний розум, та цілком впевнені слова про те, що зараз це дівчисько належить мені. Та я не скористався цією можливістю, у мене не було брудних планів та намірів. Лекса не розуміла, що для мене це не момент, для мене вона- ціле життя. Я завжди її оберігав, не показуючи цього. Завжди спостерігав, був на відстані, не дозволяв собі проявити хоч краплю почуттів до цієї людини. І мені це вдавалося, допоки тривало навчання у Америці. Зараз ж коли я повернувся, а вона стала ще привабливішою та палкішою, стало зрозуміло, що довго я не протримаюсь.
Я досі пам'ятаю як вперше її побачив. Вона була маленькою та смішно хитала головою, розповідаючи щось батькам. Мої батьки були їхніми друзями, тому я часто бував у цьому будинку. Я одразу її помітив,вона була не така як інші. Якась надзвичайно особлива. Маленька,крихка та тендітна. Голубоока з білявим волоссям та веснянками на обличчі. Вже тоді я відчув потребу у тому, щоб оберігати її від усього світу. Та все марно,адже зараз у неї думка, що то світ має її оберігати від мене, ніби я ворог.
Вона росла, а разом з  нею і проблеми. Колись моя принцеса вирішила влаштуватись на роботу в модельне агенство,яке насправді було борделем. Та ви вже і так знаєте. Не важливо, як ця інформація дійшла до мене, важливо що я встиг перехопити  "замовлення" .Вона не знала, що я заплатив за її свободу. І, можливо, краще так. Після цього був табір...Табір..Ще одна сторінка нашого життя. Лекса думала, що я суворий з нею та насправді я готував її до жорстоко світу, я хотів щоб вона навчилась постояти за себе, дати відсіч , та не зміг. Її не ображав ніхто, ніхто окрім мене. Лише я мав право показати всі тонкощі складного та несправедливого життя.
Я завжди був таким. Першим, хто підсуне парасольку , коли дощить, перший, хто донесе сумку зі школи, тим, хто забере з вечірки, чи розбреться з усіма кривдниками так, що вони навіть не встигнуть заподіяти шкоди Лексі.
Вона нічого не знала, для неї я завжди був злодієм. І я сам у цьому винен.Але це було необхідно.
Іноді я відчував провину за те, що не можу завжди бути поруч. Я тримав дистанцію, щоб вона навчилась усьому сама. Та які ж були важкі 4 роки мого навчання...Кожен день я думав лише про те, чи з нею все добре..Я боявся вратити цю дівчину, я не міг дозволити нікому її нашкодити.  Але допустив це, якась сволота розбила їй серце, і я знайду його. Йому кінець.
                    Моя рука з усії сили вдарила по кермові,- ЧОРТ!!! Як  ця тварюка могла собі дозволити скривдити її?