1 розділ

                                             
за пів року до написання останньої сторінки книги ......
Схлипуючи Лекса закрила щоденник та витерла  рукою сльози. В цей день в середині неї зламалось щось, та це були не кістки. Щось значно важливіше. Біль у серці тиснув на все тіло, ноги підкошувались, живіт викручувало так, немов вона зараз народить, а в голові бамкало. Потворне відчуття. Ледь підвівшись з-за столу вона повільно підійшла до вікна. Там  було сніжно та похмуро, немов природа сумувала разом з нею. І лише де-не-де під освітленням вуличних ліхтарів , можна було розгледіти крихітних людей,які завжди кудись поспішали, немов поруч стояв кролик з годинником , і все настирливіше показував на нього ..
Місто жило звичним життям і це давало Лексі надію, що воно не зупинилося. Все як і було , просто трішки складніше. Всі ті ж люди- комахи, які здавалися мізерними з 22 поверху її квартири, той ж безкінечний гул машин, відблиск фар у калюжах снігу, що став кашею на асфальті...

(від імені Лекси)
Я не  знала куди діти всі ці думки. Вони боліли немов синці  та чомусь їх не було видно. Світ існував з такою ж швидкістю як і раніше та лише я стояла ніби паралізована. Без жодного розуміння того, що буде  далі.  Останнім часом на мене занадто багато навалилось, настільки багато, що бракувало слів для пояснення того, що відчуваю. Я могла сказати лише , що мені важко, без жодних додаткових тлумачень цього. Та я навіть собі не могла пояснити що зі мною, але дякувати Богу це не вперше, тому я знаю що над аналізом моїх емоцій і думати не потрібно. Варто просто почекати доки все стане на свої місця, а поки.... А поки я дам волю сльозам, які покрили рогівку ока товстим скляним шаром розчарувань.
    Телефон розривало від повідомлень, екран миготів так, що в кімнаті можна було не вмикати світло.  Краєм ока я помітила смс від друзів, які активно обговорювали випивку на нашу вечірку сьогодні ввечері. Не встигнувши дочитати і половини ,  до мене подзвонили.Це була Кларк.
-Привіт, подруго! Я заїду за тобою через годину, ти готова?... Алооо?! Ну ти що знущаєшся чи як?
- Привіт, Кларк,- сказала хриплим голосом я,- вибач,  та я напевно не поїду. Справ багато.
- Оо,нііі, люба. Ти їдеш. За 10 хвилин буду.
           Кларк кинула слухавку.
Настирлива подруга завжди знала коли стається щось не ладне. І хоч я ще не встигла їй нічого розповісти ,вона немов вже розуміла про що йдеться мова. За це я її найбільше і любила. Мені ніколи не доводилось їй щось пояснювати, бо Кларк сама все відчувала. Це був особливий емоційний зв'язок. Не той , що з людьми, з якими ти просто ділиш секрети, а той, коли тебе відчувають на рівні дихання. Вона була особливою, улюбленою, вміла читати мене між рядків та бути поруч тоді, коли мені було це необхіно.
 Кларк застигла,коли побачила в якому стані була Лекса. Волосся ,зібране у високу та вже не дуже охайню гульку, туш , яка від сліз емігрувала на щоки та розповзлась по всьому обличчю,  кехлих вина у лівій руці та сигарета у правій.
Дівчина , яка досі стояла на порозі, здивовано підняла брови.
- Оо так, рідна. Я знала, що таки щось сталось.
Лекса не підвела погляду, та тремтячим голосом сказала: заходь.
  Я відчула як у душі відгукувалось щось тепле і знайоме. Мені хотілося сказати щось більше , та слова колом стали у горлі. Кларк підійшла до мене на крок, і не питаючи дозволу, обережно торкнулась моєї руки.
- Лексо, розкажи мені все..
                                           наступні три години пролетіли буквально за 5 хвилин. за глибокою душевною розмовою про хлопця, який без жодного почуття провини, легко і швидко розбив моє серце. Залишивши за собою слід, який буде ятрити мою душу ще не один день. Він і був причиною цього всього. Це він став початком кінця. Чи то мені лише так здавалося?

Зібравшись з думками та під мотивацію моєї Кларк я якось-таки зібралась на ту кляту вечірку. Всю дорогу ми їхали мовчки, кожна з нас думала над тим, що ми тільки-но обговорювали. Це залишило неприємний осад не лише для мене, але і для подруги, яка пережила кожне моє слово. Вона дійсно була особливою. Емпатичною та співчутливою , поки я говорила, вона мовчала. Та в цій тиші була безмежна кількість підтримки, її очі , в яких бриніли сльози, та її доторк, який вартував більше ніж тисячі слів.  За миль від пункту призначення вже було ледь чутно музику,  її бас змушував мене відчувати його кожною клітиною свого тіла. Я була в передочікуванні.
Після розмови справді стало легше, тому я вирішила на цей вечір повністю забути та відпустити ситуацію і відірватись на повну.
 Кларк вдарила по гальмах і ми феєрично повстали у центрі уваги. ЇЇ кабріолет важко було не помітити. Це була яскраво-червона машина її мами. Я любила з нею кататись.  Це було атмосферно. Особливо літом. Теплий вітерець роздуває важкі пасма волосся, а сонячні промені його підсвітлюють так, немов це фільтр в інстаграмі. Ми завжди голосно вмикали музику, та сигналили всім хлопцям, які витріщали очі та збирали свою щелепу з підлоги, коли бачили нас. А ми, голосно сміялись та наспівували улюблені пісні. Тоді було так добре...
   Кларк вийшла з машини, зачинивши за собою дверцята.
- Агов, Лексо, що ти там задумалась? Ти йдеш?
-Так, хвилинку.
Подруга побачила знайоме обличчя та радісно помахала йому рукою,- Мааайкле, привіт!
                * Майкл? Господи, що цей тут забув?*
Майклу було 21, всього лише на рік старший мене . Та скільки ж ця сволота вже накосячила... З цим покидьком ми разом були у літньому таборі, де він мене підвісив за ногу до дерева, а я там провесіла до ранку, допоки вожаті не помітили та не зняли мене. Кляті два тижні так званого відпочинку перетворились на справжнісіньке пекло. Він знущався наді мною як міг, всіма способами змушував мене  йому якось догождати : принести сніданок у ліжко, чи чаю посеред ночі. Попрати йому його шкарпетки, або начистити кросівки. Вам, мабуть, цікаво навіщо я це терпіла та виконувала? Насправді все просто. Одного разу з метою заробити кошти я подалась в модельне агентство, яке як з'ясувалось було борделем під прикриттям. І саме Майкл мене звідти дістав, заплативши немалу суму грошей, і обіцяв нікому не розповідати за умови, що я стану його особистим рабом. Весело, так? У такому "цікавому" ритмі я прожила  пів року, а потім, дякуючи Богу, Майкл поїхав на навчання по обміну до Америки, і його не  було 4 роки та зараз він знову повернувся....