Другого дня мандрівники залишили долину Деренюхи й поступово почали підійматися на вододіл.Там, де в далекому майбутньому пролягатиме шлях від Ємилівки до Давидівки, перед ними простягався хвилястий лісостеп.
Андрій зупинився на невеликому підвищенні й озирнувся.Відкриті ділянки чергувалися з великими дібровами. Старі дуби стояли далеко один від одного, розкинувши могутні крони. Між ними росли липи, клени та ліщина. У пониженнях густішали зарості, а на освітлених схилах хвилювалися високі трави.
Він спробував уявити цю місцевість у своєму часі.Розорані поля. Дороги. Лісосмуги. Села.Тепер усе виглядало зовсім інакше.Проте обриси пагорбів і напрямки долин залишалися впізнаваними.
Тар показав уперед, і група рушила далі.Стежка була вузькою, місцями ледь помітною. Її не прокладали спеціально. Протягом багатьох років тут проходили дикі тварини, а пізніше ті самі проходи використовували люди зі своєю худобою.На м'якій землі Андрій помітив численні відбитки копит.Одні були широкими й глибокими, інші — значно меншими.
Бор присів і показав на найбільші сліди.Потім приклав руки до голови, зображаючи роги.
— Бик? — запитав Андрій.
Бор вимовив місцеве слово.Андрій повторив його.Трохи далі вони побачили й самих тварин.На відкритому схилі паслося невелике стадо великої рогатої худоби. Тварини були міцними, з довгими рогами. Поряд рухалися кілька кіз.За стадом наглядали двоє людей.
Один тримав довгу палицю, другий сидів на поваленому дереві.Побачивши подорожніх, пастухи підвелися.Тар підняв руку.Один із пастухів відповів таким самим жестом.Після короткого обміну вигуками група продовжила шлях.
Андрій ще деякий час озирався на стадо.Наявність худоби означала, що десь неподалік існувало поселення. А отже, ці землі не були безлюдними просторами, як могло здатися з першого погляду.
***
Ближче до полудня Андрій відчув запах диму.Спочатку подумав про звичайне вогнище. Але запах був надто сильним, а над деревами попереду здіймалася широка сірувата смуга.Вир, який ішов попереду, повернувся до Тара й щось пояснив.Тар вислухав його, після чого спокійно повів групу далі.
Незабаром вони вийшли до краю великої галявини.Тут нещодавно розчищали землю.На відкритій ділянці лежали обгорілі гілки. Декілька пнів мали чорні сліди вогню, а біля краю галявини ще тліла купа хмизу.
Андрій уважно оглянув місце.
— Підсічне землеробство, — тихо сказав він.
Мара почула незнайомі слова й запитально подивилася на нього.Андрій показав на дерева, потім на обгорілі гілки й землю.Після цього присів, узяв паличку й зобразив, як люди розпушують ґрунт і кидають у нього зерно.Мара усміхнулася.Вона зрозуміла.Потім показала на протилежний край галявини.
Там Андрій побачив невелику оброблену ділянку. Між залишками старих пнів росли рівніші смуги злаків.Він підійшов ближче.На одному полі колосилася пшениця, схожа на давні плівчасті різновиди, на іншому — ячмінь.Андрій обережно торкнувся колоса."Полба? Можливо, двозернянка."
Він не був настільки добрим знавцем давніх сортів, щоб упевнено визначити рослину з першого погляду. Але сама картина була зрозумілою.Люди розчищали ділянки лісу, використовували деревину й хмиз, а звільнену землю засівали зерном.Попіл міг тимчасово поліпшувати властивості ґрунту. Проте родючість такої ділянки не залишалася незмінною, і згодом доводилося шукати інші місця або змінювати спосіб обробітку.
Андрій пригадав власний город.Там він звик до зовсім інших інструментів і можливостей. Але основні потреби землероба залишалися тими самими: підготувати ґрунт, посіяти вчасно, захистити посіви й зберегти врожай.
Він подивився на людей, які працювали біля поля.Один чоловік розбивав грудки землі дерев'яним знаряддям із кам'яною робочою частиною. Жінка збирала сухі гілки, відносячи їх до краю ділянки.Ніхто не звертав на подорожніх особливої уваги.
Схоже, торгові групи проходили тут досить часто.
***
На короткому відпочинку Андрій сів поруч із Таром.Він показав на розчищену галявину, потім на ліс.
— Багато таких місць?
Тар не зрозумів усіх слів.Андрій узяв паличку й намалював кілька дерев. Потім закреслив частину з них і зобразив колосся.Тар кивнув.Він показав на схили довкола, а потім провів рукою далеко на північ.Андрій зрозумів, що подібні поля трапляються й далі.
Рада долучилася до розмови.Вона намалювала на землі кілька умовних жител, поруч — поля й стадо худоби.Потім показала на місце, куди вони прямували.
Андрій замислився.Отже, на півночі жили не просто мисливці чи випадкові збирачі. Там існували громади з розвиненим землеробством, скотарством і власними ремеслами.Це змінювало його уявлення про майбутній обмін.
Якщо люди мали добру кераміку, худобу й поля, їх навряд чи вразить звичайний горщик.А от залізний ніж...
Він торкнувся торбинки.Потрібно буде уважно подивитися, які знаряддя використовують місцеві майстри.І не поспішати показувати все, що вони принесли.
***
Після відпочинку група продовжила перехід вододілом.Дорога поступово пішла вниз. Великі діброви чергувалися з відкритими схилами, а між пагорбами дедалі частіше траплялися невеликі балки.
Ближче до вечора Бор і Вир, які йшли попереду, зупинилися на узліссі.Андрій підійшов до них.Перед мандрівниками відкрилася широка річкова долина. Між зеленими берегами звивалася річка. Подекуди над водою здіймалися кам'янисті схили, а на протилежному березі темніли густі дерева.
Андрій зупинився.Річка була помітно більшою за струмки, які вони переходили протягом дня.Він уважно оглянув її течію, напрямок долини й обриси берегів.
"Ятрань?"Ця назва спливла в пам'яті несподівано.Він знав, що Ятрань належить до басейну Синюхи, але без карти не міг упевнено визначити, де саме вони вийшли до її берегів.
Тар показав униз за течією, туди, де між деревами виднілася полога ділянка берега.Рада пояснила кількома словами, що неподалік є місце, де люди звикли переходити річку.Андрій подивився на сонце.До заходу залишалося небагато часу.
— Сьогодні тут? — запитав він, показуючи на землю.
Тар кивнув.
Мандрівники спустилися до невеликої галявини над річкою. Дан і Рук обережно поставили кошики з керамікою, Мара почала перевіряти посуд, а Бор із Виром вирушили оглянути найближчі підходи.Андрій підійшов до води.Він зачерпнув її долонею, вмив обличчя й подивився на протилежний берег.
Десь тут, через багато тисячоліть, розкинеться Давидівка.Сьогодні ж навколо були лише ліс, річка, трав'янисті схили та стежки, прокладені людьми й тваринами.Другий день походу закінчувався на березі Ятрані.
Андрій озирнувся на своїх супутників.Попереду залишалася дорога до місця обміну. Але тепер він мав ще один важливий географічний орієнтир.
І що більше таких орієнтирів з'являлося, то впевненіше він почувався в цьому давньому світі.