До літнього сонцестояння залишалося кілька днів, і поселення поступово змінювало звичний ритм життя.Здавалося, кожен мав якусь справу. Жінки перебирали посуд, перевіряли кошики й плели додаткові мотузки. Чоловіки оглядали списи, лагодили дерев'яні держаки, перевіряли ремені для перенесення вантажів. Біля напівземлянок з'являлися невеликі купки речей, які ще вчора лежали по своїх місцях.
Андрій спостерігав за цим і розумів: похід був не випадковою вилазкою заради цікавості. Люди готувалися до нього заздалегідь, знали, що братимуть, кого зустрінуть і чого очікуватимуть від обміну.
Принаймні приблизно.Він сидів біля вогнища й працював над другим ножем. Метал цього разу трапився кращий, але заготовка була вузькою. Андрій кілька разів нагрівав її, вирівнював лезо, потім довго підточував край каменем.Тар сидів навпроти й обробляв дерев'яні накладки для руків'я.
Вони вже могли працювати майже без пояснень. Андрій показував потрібний рух, Тар повторював, а коли щось не виходило, вони зупинялися й шукали причину.
Це нагадувало Андрієві роботу в ремонтній майстерні: досвідчений майстер не завжди міг одразу пояснити, чому деталь не стає на місце. Іноді треба було очистити поверхню, змінити кут, перевірити розмір. А іноді — просто визнати, що деталь зроблена невдало, і почати спочатку.
З металом усе було так само.
— Тримай, — сказав Андрій і подав Тару охололу заготовку.
Тар перевірив, чи немає гострих задирок на руків'ї, приклав дерев'яні накладки й показав, де вони не прилягають щільно.Андрій кивнув.
— Правильно. Не силою. Спочатку припасувати.
Він повторив останнє слово повільніше.
Тар вимовив його невпевнено, але Андрій не став наполягати. Не кожне слово потрібно було засвоювати за один раз. Головне, щоб Тар зрозумів сам принцип.Вони підчистили дерево, знову приклали накладки й стягнули їх тонким ремінцем.
Другий ніж був готовий.Він вийшов трохи коротшим за перший, зате лезо мало рівнішу форму. Андрій перевірив його на шкірі, потім на тонкій гілці. Ніж різав добре.Він відклав його до першого.
Два готові ножі для обміну.Ще один залишався в роботі.
***
Наконечники виявилися складнішою справою.Андрій спочатку планував зробити їх усі однаковими, але швидко зрозумів, що це не найкраща ідея. Металу було мало, а заготовки відрізнялися за якістю. Одна добре розплющувалася, інша впиралася під молотком, третя мала темну смугу, яка могла виявитися шлаковим включенням.
Тому він вирішив виготовити кілька невеликих наконечників різної форми.Не надто великих — кожен зайвий грам заліза мав значення. Краї він робив симетричними настільки, наскільки дозволяли його інструменти, а нижню частину залишав товстішою, щоб наконечник можна було закріпити на дерев'яному держаку.
Перший вийшов нерівним.Другий — кращим.Третій Андрій відклав після того, як помітив тонку тріщину.Він довго розглядав її, тримаючи метал біля світла.
— Не ризикуватиму.
Тар показав на наконечник, потім на тріщину.
— Поганий?
— Для обміну — поганий.
Андрій провів пальцем по тріснутій ділянці й жестом пояснив, що під час удару метал може розколотися. Тар уважно вислухав, узяв заготовку й поклав до окремої купки.Він уже не сприймав такі рішення як марнотратство. Починав розуміти, що відбракувати невдалу річ іноді розумніше, ніж намагатися врятувати її за будь-яку ціну.До вечора на шкірі лежали два ножі та три придатні наконечники.
Третій ніж майже завершили, але Андрій вирішив залишити остаточне заточування на наступний день.Він не хотів, щоб поспіх зіпсував роботу.
— Для обміну, — сказав він, показуючи на готові вироби.
Тар повторив:
— Для обміну.
Потім указав на ніж, який Андрій зробив для Мари.
— Мара.
— Так. Цей не для обміну.
Тар усміхнувся.Схоже, він уже зрозумів різницю.
***
Наступного дня Мара запросила Андрія до місця, де зберігали кераміку.Під навісом стояли горщики різних розмірів. Одні були простими, призначеними для зберігання зерна або води. Інші мали товстіші стінки, щоб витримувати нагрівання біля вогню. А окремо лежали найкращі вироби — тонші, рівніші, ретельно оздоблені.
Мара торкалася кожного з них, ніби перевіряла знайомих людей.Вона взяла один горщик і легко постукала пальцем по стінці. Звук був чистішим, ніж у сусідньої посудини. Потім перевернула його, оглянула дно й показала Андрієві.Він одразу зрозумів, що вона перевіряє не лише красу.
— Немає тріщин, — сказав він.
Мара не зрозуміла слів, але кивнула.Вона показала на інший горщик, у якого біля самого дна виднілася тонка лінія. Андрій придивився. Це могла бути поверхнева подряпина, але могла й приховувати тріщину, що розшириться під час перенесення.
Мара відставила посудину вбік.Андрій схвально кивнув.Він звик, що люди, які не мали письмових креслень і вимірювальних приладів, нібито повинні поступатися сучасному майстрові в усьому. Але Мара знала свою справу. Вона могла за звуком і дотиком помітити дефект, який він сам не завжди бачив одразу.
Він вирішив не заважати їй відбором.Натомість запропонував інше.Андрій узяв кілька сухих стебел, м'яку траву й смужку кори. Поклав траву на землю, зверху поставив невеликий горщик, а навколо обережно виклав стебла. Потім показав, як можна обгорнути посудину, щоб вона не билася об сусідні предмети.
Мара спостерігала.Потім сама взяла ще один горщик і повторила його спосіб, але використала м'якіший матеріал та ширшу смужку кори, яка краще тримала форму.
Андрій розсміявся.Її варіант був кращим.
— Так навіть краще.
Мара не знала цих слів, але зрозуміла за його жестом і виразом обличчя.Вони почали працювати разом. Кожен горщик обгортали окремо, а між більшими посудинами клали траву й сухі волокна. Андрій запропонував не складати все надто щільно: під час ходьби вантаж рухатиметься, і якщо посудини торкатимуться одна одної, навіть добре випалена кераміка може розбитися.
Мара показала на два кошики, які мали нести учасники походу. Частину посуду можна було покласти в них, а решту перенести в сітках із мотузок і гнучких гілок.Вони спробували розподілити вантаж.
Перший кошик виявився надто важким. Андрій підняв його, пройшов кілька кроків і відразу повернув назад.
— Так далеко не підеш.
Мара погодилася. Вона переклала частину горщиків до іншого кошика.Тепер вага розподілялася рівномірніше.
Андрій пригадав, як у молодості допомагав перевозити важкі речі на господарстві. Найбільша помилка полягала в тому, що люди думали лише про те, скільки можна завантажити. Натомість треба було враховувати, хто нестиме вантаж, якою буде дорога, чи доведеться переходити воду й скільки разів можна буде зупинитися для відпочинку.
Він показав на кошики, потім на людей, які мали йти в похід, і розвів руками.Мара задумалася.Після короткої розмови з Таром вони вирішили взяти менше посуду, але найкращого.Андрій був задоволений.
Обмін не мав сенсу, якщо половина товару розіб'ється дорогою.
***