Там, де починається дім

Розділ 36. Ще одна виплавка

  Наступного ранку Андрій знову повернувся до руди.Вони з Таром розклали зібрані камені на землі біля горна. Частину Андрій відібрав ще напередодні, але тепер хотів оглянути весь запас і вирішити, що варто використати для наступної виплавки.
  Він не мав можливості визначити вміст заліза в кожному камені. Не було ні лабораторії, ні ваг із достатньою точністю, ні хімічних реактивів. Залишалися зовнішні ознаки, вага, твердість і результати майбутніх випробувань.Андрій узяв два уламки приблизно однакового розміру. Один був помітно важчий, інший мав світліші прожилки.Він показав їх Тару.
— Дивись. Схожі, але різні.
  Тар узяв обидва, зважив на долонях і показав на важчий.
— Цей.
— Можливо.
  Андрій не став заперечувати. Важчий камінь справді міг містити більше залізної руди, але сама вага нічого не гарантувала. Потрібно було перевіряти.Він відклав кілька найперспективніших уламків. Потім узяв один і розбив його кам'яним молотом, відкривши свіжий злам. Усередині були темні ділянки, але траплялися й світлі включення.Андрій уважно розглянув їх.
— Оце спробуємо.
  Він не хотів витрачати всі запаси відразу. Частину руди залишив недоторканою, а вибрані камені почав розбивати на менші шматки. Великі грудки було важко рівномірно прогріти, а дрібніші шматки зручніше розподіляти в печі. Проте надто дрібнити теж не варто: дрібний матеріал міг забивати проміжки між шматками деревного вугілля й заважати проходженню газів.
  Тар швидко вловив, які камені Андрій відкладає, а які розбиває. Він почав сортувати сам, але кожен сумнівний уламок показував Андрієві.Той не відповідав навмання. Вони разом оглядали камінь, порівнювали його з іншими й вирішували, чи варто брати його в роботу.
  До полудня під навісом лежала нова партія підготовленої руди.Андрій оглянув її й озирнувся на горно.
— Тепер потрібне вугілля.
  Цього разу він хотів провести виплавку організованіше. Під час першого досліду багато часу пішло на підготовку, а подача повітря була нерівномірною. Тепер вони вже знали, як працюють міхи, як підтримувати жар і коли потрібно додавати вугілля.
  Проте сама піч залишалася примітивною. Її стінки були нерівними, а температура всередині могла сильно відрізнятися залежно від місця. Андрій не міг виміряти її термометром і мусив орієнтуватися за кольором жару, станом вугілля та поведінкою матеріалів.
  Він перевірив стінки печі. Після першої виплавки вони місцями потріскалися, але Андрій уже підмазав пошкодження сумішшю глини й рослинного волокна. Тепер треба було переконатися, що ремонт витримає нове нагрівання.Він розпалив невеликий вогонь і дозволив печі прогріватися поступово.
  Не можна було відразу розганяти жар до максимуму. Сира глина могла потріскатися від різкого перепаду температури, а волога всередині стінок — перетворитися на пару й пошкодити конструкцію.
  Тар стежив за вогнем. Двоє інших чоловіків готували вугілля й переносили руду.Андрій розподілив роботу так, щоб ніхто не стояв без діла, але й не заважав іншим. Одному доручив стежити за запасом вугілля, другому — подавати підготовлену руду, а Тара залишив біля міхів.
  Він пояснив кожному завдання окремо, показуючи потрібні рухи. Коли чоловік, відповідальний за вугілля, почав поспішати й підносити надто великі оберемки, Андрій зупинив його.
— Не все відразу.
  Він показав невелику порцію, потім наступну.
— Так легше.
  Чоловік повторив.Андрій кивнув і повернувся до печі.
   Після поступового прогрівання настав час завантаження. Вони додавали деревне вугілля й руду шарами, стежачи, щоб матеріали розподілялися рівномірно. Вугілля мало не лише горіти, а й створювати середовище, у якому оксиди заліза могли відновлюватися до металу.
  Андрій добре пам'ятав промислові печі, на яких працював колись. Там усе було значно точніше: контроль температури, склад шихти, подача повітря, обладнання. Тут він не міг повторити заводський процес. Але основний принцип залишався знайомим.
  Відновити залізо з руди.Зібрати його в тверду крицю.Відокремити шлак.Він глянув на Тара.
— Починаємо.
  Тар узявся за міхи.Перші години минули напружено. Андрій постійно перевіряв стан печі, стежив за жаром і час від часу додавав паливо. Чоловіки змінювали один одного, коли втомлювалися. Тар працював рівно, але Андрій помітив, що до середини дня той почав збиватися з ритму.Він не став сварити його.
— Перерва.
  Тар здивовано подивився.Андрій показав на іншого чоловіка, який уже чекав поруч. Той зайняв місце біля міхів, а Тар відійшов, випив води й трохи перепочив.Після цього він повернувся до роботи.Андрій знав: якщо людина виснажиться, вона почне робити помилки. А тут помилка могла зіпсувати не лише метал, а й усю виплавку.
  Сонце повільно переміщалося над поселенням. Піч працювала вже кілька годин. У повітрі стояв запах вугілля, диму й розпеченої глини.
  Одного разу Андрій помітив тонку тріщину на зовнішній стінці.Він завмер.Тріщина була невеликою, але проходила саме біля ділянки, яку ремонтували після першої виплавки.Він покликав Тара жестом і показав на пошкодження.Тар одразу зрозумів, що це не дрібниця.

  Андрій не став  замазувати тріщину сирою глиною просто під час роботи. Це могло лише погіршити ситуацію. Він уважно оглянув стінку, перевірив, чи не виходить крізь тріщину гаряче повітря, і вирішив продовжувати, поки конструкція залишалася стійкою.
  Але відтепер він не відходив далеко.Наступні години вимагали терпіння. Подачу повітря підтримували рівномірною, вугілля додавали невеликими порціями, а Андрій стежив, щоб ніхто не наближався до пошкодженої стінки без потреби.
  Коли минуло приблизно шість годин, він вирішив завершувати основний етап виплавки. Цього разу вони працювали трохи впевненіше, ніж першого разу, хоча Андрій не мав гарантії, що результат буде кращим.
  Він не міг просто заглянути всередину й побачити готову крицю. Треба було дати печі охолонути настільки, щоб її можна було безпечно розкрити.
  Вони припинили подавати повітря й залишили піч остигати. Андрій пояснив чоловікам, що не можна поспішати з розбиранням: різкий доступ холодного повітря до розпеченої глини міг пошкодити стінки, а всередині ще залишалися небезпечні жар і чадний газ.
  Тар показав на піч, потім на Андрія.
— Завтра?
  Андрій кивнув.
— Завтра.
  Вони розійшлися, залишивши місце під наглядом.
  Тієї ночі Андрій довго не міг заснути. Він думав не лише про метал. Він думав про те, скільки сил витратили люди на цю роботу, скільки вугілля спалили, скільки руди використали.
  Якщо криця виявиться поганою, це буде не просто його невдача. Це буде спільна втрата.
  Він згадав завод, де колись працював, і людей, які стояли біля великих печей, стежили за режимом і знали, що кожне рішення має наслідки.
  Тут усе було інакше. Не було змінного майстра, лабораторії чи запасного обладнання. Була лише невелика громада, яка повірила, що він може зробити щось корисне.
  Андрій перевернувся на бік і заплющив очі.Завтра вони побачать результат.І тоді стане зрозуміло, чи зробили вони крок уперед, чи просто повторили першу спробу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше