Наступного ранку Андрій прокинувся з думкою про річку.Не про рибу.Не про верші.Про напрямок.
Він сидів біля входу в житло, дивився, як перші люди йдуть до води, і раптом зрозумів просту річ: увесь цей час він знав лише одне — поселення стоїть біля невеликої річки, а сама річка кудись тече.Отже, вона кудись веде.
Андрій провів пальцем по землі.Намалював лінію.Потім іншу, що впадала в неї збоку.Тар, який саме проходив повз, зупинився.Андрій показав на річку.Потім рукою повів униз за течією.
— Там?
Тар подивився на воду, потім на Андрія.Кивнув.Андрій показав далі.Тар знову кивнув.Тоді Андрій провів пальцем ще далі по уявній лінії й показав запитально.Тар щось сказав.Андрій зрозумів лише останнє слово.Річка.Він усміхнувся.
— Отже, річка.
***
Раніше він не надавав цьому значення.Річка була просто річкою.Вода, риба, верші, місце для купання.Тепер він почав дивитися на неї інакше.Якщо піти за течією, рано чи пізно вона кудись впаде.У більшу річку.В озеро.Може, в іншу малу річку.
А якщо пощастить — у річку, яку він зможе впізнати.
Андрій не пам'ятав карти України настільки добре, щоб визначити місце за одним вигином русла. Але пам'ятав загальні риси свого краю.Південний Буг.Гранітні береги.Глибокі долини.Малі притоки.Лісостеп, який поступово переходить у степ.
І залізна руда в районі, де він опинився.Останнє особливо чіплялося за пам'ять.Він уже знав, що неподалік є залізна руда.Бачив її виходи.Пам'ятав характер місцевості.Але цього було недостатньо.Подібних місць вистачало на великій території.Тому Андрій вирішив не гадати.Він просто піде за річкою.
***
Тар не заперечував.Мабуть, для нього було незрозуміло, навіщо дорослому чоловікові йти за річкою, коли в поселенні вистачає роботи.Андрій пояснював жестами.Показав на річку.На себе.Потім повів рукою вниз за течією.Повернув руку назад.Показав на поселення.
Тар довго дивився на нього.Потім сказав щось Мара.Вона теж подивилася на Андрія.Зрештою Тар показав на двох чоловіків, які стояли неподалік.Один із них мав піти разом.
Андрій не заперечував.Він і сам розумів, що не знає цієї місцевості.
***
Вони вирушили вранці.Андрій ішов берегом і поступово почав помічати те, на що раніше не звертав уваги.Він запам'ятовував повороти.Де річка розширювалася.Де звужувалася.Де в неї впадав маленький струмок.Де над водою стояла самотня верба.Де берег переходив у яр.Не тому, що збирався складати карту.Просто тепер йому було важливо знати, як ця річка влаштована.
Через кілька годин місцевість почала змінюватися.Береги стали вищими.Долина звузилася.У воді з'явилося більше каміння.Течія прискорилася.Потім показалися перші скельні виступи.Андрій зупинився.Провів долонею по сірому каменю.Граніт.Він знав цю породу.
Але не зробив із цього висновку.Граніт сам по собі нічого не доводив.Він пішов далі.
***
Річка поступово ставала ширшою.Місцями береги розходилися, залишаючи між собою смугу низької заплави.Потім знову сходилися.Андрій ішов і час від часу дивився назад.У голові поступово складався напрямок.Річка текла не просто вниз.Вона йшла до чогось більшого.Він уже відчував це за зміною течії та долини.
Надвечір вони вийшли на підвищення.Андрій побачив попереду іншу воду.Спочатку подумав, що це просто широка ділянка тієї самої річки.Але помилився.Їхня річка впадала в більшу.Андрій довго стояв мовчки.
Перед ним був Південний Буг.Він ще не знав цього напевно.Але щось усередині вже підказувало.Велика річка.Граніт.Характер долини.Південний напрямок.Мала притока, що входила в неї з боку.Він дивився на воду і намагався пригадати карту.
Потім вирішив не поспішати.Якщо це справді Буг, треба було знайти місце, яке він точно пам'ятає.Не просто річку.Не просто скелі.Орієнтир.
***
Вони вийшли на берег великої річки й рушили вниз за течією.Тепер Андрій майже не говорив.Він дивився на берег.На воду.На схили.На окремі скелі.У пам'яті поволі почали з'являтися уривки.Він не міг одразу сказати, де саме це було.
Колись він бачив ці місця зовсім іншими.З дорогою.З машинами.З людьми.Можливо, навіть не раз.Але тепер перед ним не було нічого знайомого з людського світу.
Тільки річка.Камінь.Ліс.Схили.Тому пам'ять чіплялася не за будівлі, а за рельєф.Через деякий час Андрій побачив попереду скелю.Вона виступала над берегом і мала характерну форму.Не величезна.Не найвища.Але така, яку неможливо було сплутати з іншою, якщо вже бачив її.
Андрій зупинився.Подивився на скелю.Потім на русло.Потім знову на скелю.І раптом зрозумів.Він бачив її.Не в такому вигляді.Не серед такого лісу.Не біля такого дикого берега.Але бачив.Колись.У своєму часі.
Андрій зробив кілька кроків до води.Звідси відкривався саме той кут.Скеля.Поворот русла.Протилежний берег.І ще одна кам'яна брила трохи нижче за течією.
Він заплющив очі.Образ із пам'яті наклався на те, що було перед ним.Це вже не було припущенням.Не схожістю.Не випадковим збігом.Він знайшов місце, яке знав.Тільки побачив його таким, яким воно було тисячі років тому.
— Південний Буг...
Цього разу Андрій сказав це майже пошепки.Чоловік, який ішов поруч, подивився на нього.Андрій не пояснював.Не зміг би.Він просто стояв і дивився на річку.
***
Тепер усе почало складатися.Невелика річка, біля якої вони оселилися, — притока.Її русло привело сюди.Тут вона влилася у велику річку.А нижче за течією залишився той самий рельєф, який Андрій пам'ятав із сучасності.Рельєф міг змінюватися.Русло могло трохи зміститися.Окремі береги могли осипатися.Дерева виростали й падали.Але гранітний каркас долини залишався.Саме він і видав місце.
Андрій сів на камінь.Уперше за весь час йому не потрібно було гадати, де він.Він знав.Він був на Землі.На території сучасної України.Біля Південного Бугу.
І десь неподалік, серед лісів та каміння, залишилося місце, де він з'явився.
Андрій усміхнувся.Потім раптом засміявся.Не голосно.Просто від полегшення.
— Значить, ось воно...
Він подивився на річку.На скелю.На протилежний берег.Потім опустив погляд на каміння під ногами.І згадав те, що знав про цей край.Граніт.Глина.Залізна руда.
І ще багато того, про що він колись читав або чув, не надаючи цьому особливого значення.Тепер кожне таке знання могло стати важливим.
Андрій підняв із землі уламок каменю.Покрутив його в руці.Подивився на річку.
Він нарешті знав не тільки "коли" опинився.Тепер він знав "де".