Наступного дня Андрій прокинувся ще до того, як у поселенні почався рух.Після вчорашньої риболовлі він довго думав про вершу. Не про сам улов — із цим усе було зрозуміло, — а про те, як її зроблено.
Вербові прути були хорошим матеріалом. Гнучким, міцним, доступним. Але стара верша вже почала розсихатися, кілька прутів тріснули біля основи, а один край розпустився.Андрій обережно торкнувся його пальцями.Потрібно було не вигадувати щось зовсім нове.Спочатку — зробити надійнішою те, що вже працювало.
Він вийшов із житла й побачив біля вогнища Тара.
— Верба, — сказав Андрій і показав руками довгий прут.
Тар зрозумів.Кивнув і покликав ще одного чоловіка.
***
До верболозу вони пішли втрьох.Він ріс нижче за течією, там, де берег ставав вологим і м'яким. Кущі були густі, молоді пагони тягнулися вгору майже прямими прутами.
Андрій не став ламати перше, що траплялося під руку.Вибрав кілька приблизно однакових за товщиною.Провів пальцями.Зігнув.Прут повернувся назад, не тріснувши.Андрій задоволено кивнув.
Тар спостерігав.Андрій дав йому один прут.Тар повторив рух.Так вони швидко домовилися без слів.Товстіші — для каркаса.Тонші — для плетіння.Окремо складали зовсім молоді, які були надто слабкими.
Коли назбирали достатньо, Андрій підняв оберемок.Тар показав на воду.Андрій кивнув.
Повернулися до поселення.
***
Андрій заніс прути до берега й поклав їх у неглибоку заплаву.Тар дивився з подивом.
Андрій узяв один прут, зігнув його.Показав на сухий.Прут тріснув.Потім узяв той, що полежав у воді, і зігнув його.Цього разу він піддався.Тар уважно подивився на нього.Андрій показав на воду.
— Вода.
Потім на прути.
— Чекати.
Це слово він ще не знав.Тому просто показав руками: покласти, почекати, потім зігнути.Тар зрозумів.
***
Поки прути відмокали, вони принесли стару вершу.Андрій сів поруч і почав розбиратися з конструкцією.Він швидко зрозумів, що основна проблема була не в самій формі.Каркас був слабкий.Кілька товстіших прутів можна було поставити так, щоб вони тримали форму, а вже до них прив'язувати тонші.Але коли Андрій спробував зігнути один із сухих прутів, той луснув.
— От і маєш, — пробурмотів він.
Тар засміявся.Андрій подивився на нього.
— Що смішного?
Тар показав на зламаний прут і щось сказав.Андрій не зрозумів.
— Добре. Смійся.
Тар засміявся ще дужче.Андрій теж не втримався.
***
Коли прути достатньо відмокли, робота пішла легше.Андрій закріпив кілька товстіших на землі й почав плести.
Спочатку виходило повільно.Один прут ішов занадто високо.Другий перекошувався.Третій довелося витягнути й переплести.
Тар кілька разів показував, де можна зробити простіше.Андрій прислухався.Він не мав потреби доводити, що все знає краще.Зрештою, верші Тар робив усе життя.
Першу нову конструкцію вони завершили ближче до полудня.Вона була неідеальною.Трохи ширшою за стару.Один бік вийшов нерівним.Але каркас тримався добре.
Андрій підняв її.Потім подав Тару.Той перевірив руками.Потягнув за кілька прутів.Повернув вершу Андрієві.Показав великий палець.
— Добре, — сказав Андрій.
Тар повторив:
— Добре.
***
Другу вершу зробили швидше.Андрій уже не намагався згадувати кожен рух.Руки самі знаходили правильний порядок.Товсті прути.Згин.Закріпити.Тонший прут.Протягнути.Притиснути.Наступний.
Тур весь цей час крутився поруч.Він спочатку просто дивився.Потім підібрав короткий прут і почав щось плести.Виходило погано.
Андрій хотів поправити, але зупинився.Хлопчик сам розібрав один ряд і спробував ще раз.Цього разу краще.Андрій кивнув.Тур подивився на нього, ніби чекаючи оцінки.
— Добре.
Хлопчик усміхнувся.
***
Третю вершу вони почали вже наступного ранку.Тоді Андрій запропонував зробити її меншою.Показав на мілку воду біля берега.Потім на велику вершу.Похитав головою.Показав меншу.
Тар кілька секунд дивився на нього, потім зрозумів задум.Така верша могла бути зручною там, де глибока конструкція була непотрібною.До вечора готова була і четверта.Чотири верші лежали біля берега.Андрій дивився на них і відчував дивне задоволення.
Нічого великого.Ніякого відкриття.Просто чотири плетені пастки для риби.Але кожна з них була зроблена його руками разом із руками людей, які тепер уже не дивилися на нього як на чужого.
Тар узяв одну вершу й показав на поселення.Потім зробив жест рукою, ніби обводив усіх навколо.
Андрій зрозумів.Не його.Не Тара.Їхня.Він кивнув.
— Так.
Тар поставив вершу біля інших.
Тур тим часом рахував прути.
— Один.
Другий.
— Два.
Третій.
— Три.
Андрій підхопив:
— Чотири.
Тур засміявся.Андрій теж.А потім вони разом понесли верші до річки.Попереду йшов Тар.За ним — Андрій.А поруч біг Тур, час від часу торкаючись нових плетених пасток, ніби перевіряв, чи вони справді нікуди не зникли.
Андрій дивився на річку й думав, що іноді зміни починаються не з великих задумів.Іноді достатньо просто зробити чотири хороші верші.