Того ранку Тар розбудив Андрія ще до сходу сонця.Він стояв біля входу й тихо кликав його, поки той нарешті не прокинувся.
— Річка, — сказав Тар.
Андрій сів.Слово він уже знав.
— Річка?
Тар кивнув і показав на вихід.
Надворі було прохолодно. Небо тільки починало світлішати, а над землею лежав легкий туман. Поселення ще спало, лише біля кількох осель уже жевріло вугілля.
Біля річки чекали двоє чоловіків.Тур теж був із ними.Андрій подивився на хлопчика.
— Ти?
Тур кивнув так упевнено, ніби питання було зайвим.Тар щось сказав, і хлопчик одразу побіг до берега.Андрій усміхнувся.
— Добре. Учень іде на урок.
Тур не зрозумів слів, але зрозумів усмішку.
***
Річка вранці була зовсім іншою.Вдень Андрій уже звик до її шуму й руху, але тепер, коли поверхня майже не ворушилася, він побачив, наскільки різною була течія.Біля берега вода йшла повільно.Трохи далі її рух ставав швидшим.А за поворотом утворювалася спокійна заводь, де на поверхні плавало листя.
Тар показав на неї.Сказав слово.Андрій повторив.Тар поправив його вимову.Андрій повторив ще раз.
— Добре?
Тар кивнув.Потім узяв вершу.Вона була сплетена з тонких вербових прутів, мала конічну форму і вузький вхід.Андрій уже знав, що це таке.
— Верша, — сказав він.
Тар усміхнувся.Андрій повторив:
— Верша.
Це слово він запам'ятав добре.Вони зайшли у воду по коліна.Тар показав місце біля спокійної заводі, де дно опускалося трохи глибше.Він поставив вершу входом проти руху води й закріпив її кількома кілками.Андрій уважно спостерігав.Тар не робив нічого зайвого.Він знав річку.Знав, де проходить риба.Знав, як поставити вершу так, щоб течія сама підштовхувала рибу до входу.
Андрій не втручався.Йому дедалі більше подобалося спочатку дивитися, а вже потім щось пропонувати.
***
Трохи далі двоє чоловіків розмотали сітку.Вона була зроблена з тонких рослинних волокон, скручених і зв'язаних у невеликі комірки.Один чоловік зайшов у воду з боку берега.Другий обійшов заводь.Вони почали повільно рухатися назустріч один одному, підганяючи рибу до сітки.
Тур стояв на березі й уважно стежив.Коли кілька рибин метнулися з води, хлопчик засміявся.Андрій теж усміхнувся.Але коли риба почала потрапляти в сітку, всі одразу стали зосередженими.Робота була звичною.Її повторювали багато разів.Жодного поспіху.Жодних зайвих рухів.
***
Через деякий час Тар пішов перевірити вершу.Він витягнув її з води.Всередині билися кілька рибин.Не дуже великих, але достатньо для ранкової їжі.Тар показав улов Андрію.Андрій підняв великий палець.
— Добре.
Тар повторив:
— Добре.
Андрій засміявся.Тепер уже Тар учив його слову.Вони сіли на березі й почали чистити рибу.Тар показав, що частину нутрощів вони відкладають окремо.Андрій зрозумів: це може бути приманка.Він показав на рибу, потім на вершу, потім на залишки.Тар кивнув.
Андрій знову повторив послідовність.Тепер уже він запам'ятовував не окреме слово, а цілу дію.Це було набагато легше.Слово прив'язувалося до того, що люди робили руками.
***
Тур сидів поруч і спостерігав.Андрій узяв три маленькі рибини.Поклав їх у ряд.Показав пальцями.
— Один.
Потім друга.
— Два.
Третя.
— Три.
Тур повторив.Потім сам узяв чотири рибини.Виклав їх перед Андрієм.Андрій навмисно назвав неправильне число.Тур одразу засміявся.
— Ні.
Андрій зробив здивоване обличчя.Хлопчик показав чотири пальці.Андрій кивнув.
— Чотири.
Тур повторив.
— Чотири.
***
До полудня сонце піднялося вище.Туман зник.Річка стала світлою, і тепер було видно, як течія обходить каміння.Андрій відійшов трохи вбік і довго дивився на воду.
Він знав річки лише з сучасного життя — з риболовлі, роботи, відпочинку, сільського господарства. Але тут усе залежало від неї значно сильніше.Вода давала рибу.Давала пиття.Давала глину на берегах.Визначала місця поселення.Слугувала дорогою.І водночас могла забрати врожай, зруйнувати берег або віднести людину течією.
Андрій подивився на вершу.Він міг придумати десятки способів її вдосконалити.Але зараз не хотів.Не тому, що не мав ідей.Просто зрозумів: ці люди знали свою річку краще за нього.Спочатку треба було навчитися в них.Потім уже щось змінювати.
***
Коли вони поверталися до поселення, Тур ішов поруч.Він раптом показав на річку.Потім на вершу.
— Верша, — сказав Андрій.
Тур кивнув.Потім показав на рибу.Андрій назвав слово.Тур повторив.Потім хлопчик показав на себе.
— Тур.
Андрій усміхнувся.
— Тур.
Він подумав, що колись давно, у зовсім іншому житті, проводив уроки в класі.Там були дошка, зошити, книжки.Тут — річка, каміння, риба й вербові прути.Але принцип залишився той самий.Показати.Повторити.Дати спробувати.Дати помилитися.І не заважати людині самій зрозуміти те, чого вона вже майже навчилася.
Коли вони підійшли до поселення, Тар показав на вершу й сказав слово.Андрій повторив.Потім Тар показав на річку.Андрій теж повторив слово.
І вперше Андрій подумав, що, можливо, ця річка стане для нього не лише дорогою в невідомість.Вона може стати центром нового життя.