Там, де починається дім

Розділ 14.Нижче за течією

  На світанку Тар уже чекав біля річки.З ним були ще двоє чоловіків. Один ніс спис, другий — лук і невеликий запас їжі. Андрій підійшов, поправив на плечі просту торбину й подивився на Тара.Той показав униз за течією.
  — Ідемо, — сказав Андрій, хоча Тар, звичайно, почув лише знайомий звук.
  Тур стояв неподалік.Хлопчик дивився на них і явно хотів піти разом.Андрій присів перед ним.Показав на річку.Потім униз за течією.Після цього торкнувся пальцями вуха.Тур зрозумів.Слухай.Андрій показав назад, на поселення.Потім на Тура.Хлопчик невдоволено скривився, але кивнув.Андрій поплескав його по плечу й підвівся.Вони рушили.
                                                                                 ***
   Сліди почали траплятися майже одразу.На вологому піску — три пари відбитків.На м'якій землі біля кущів — знову три.
  Андрій ішов повільно, поступово навчаючись бачити те, що Тар помічав майже автоматично.
  Ось людина наступила на траву.Ось зламала тонку гілку.Ось на землі залишився відбиток п'яти.Ось хтось зупинився.На одному місці трава була прим'ята сильніше.Андрій присів.Провів рукою по землі.
    — Важке, — сказав він.
   Тар подивився на нього.Андрій показав на слід.Потім зігнув руку, показуючи вагу.Тар кивнув.Хтось ніс щось важке.Через деякий час вони знайшли ще один знак.На стовбурі молодого дерева були вирізані три короткі риски.Під ними — довга риска, нахилена вниз.
   Андрій торкнувся її пальцем.
  — Троє. Вниз.
  Тар кивнув.Тепер вони вже не просто йшли за слідами.Вони знали, що рухаються правильним шляхом.
                                                                                 ***
    Ближче до полудня вони знайшли місце стоянки.Вогнище було майже згасле.Поруч лежали кілька зернин.Андрій підняв одну.Пшениця.Тар показав у бік річки.Потім на сліди.Вони не залишилися тут надовго.На землі біля вогнища виднілося кругле заглиблення.Приблизно такого розміру, як два складені разом кулаки.Земля була втоптана.Андрій присів.Провів долонею по краю.Хтось поставив тут щось важке.Він подивився на Тара.Той кивнув.
   Потім Андрій почув звук.Десь попереду тріснула гілка.Чоловіки одразу зупинилися.Тар підняв руку.Всі завмерли.Шурхіт повторився.Андрій відчув, як напружилися м'язи спини.
  З-за кущів вийшла людина.Молода.Чоловік  побачив Тара зі списом і теж завмер.Кілька секунд вони просто дивилися один на одного.Незнайомець був худорлявим, але міцним. На ньому була шкура, перев'язана ременем. За плечем висіла торба.Він не підняв зброї.
  Андрій повільно підняв порожні руки.Показав на себе.
   — Андрій.
  Потім на Тара.
  — Тар.
  Чоловік нічого не відповів.Він подивився на Андрія довше, ніж на інших.Потім на його одяг.Потім на обличчя.
   Андрій показав на торбу.Чоловік машинально притиснув її до себе.Тар зробив крок уперед.Андрій підняв руку, зупиняючи його.Незнайомець це побачив.Він повільно зняв торбу.Поставив на землю.Розв'язав ремінь.Андрій не рухався.У торбі лежали темні шматки.Він одразу впізнав їх.Ті самі уламки.Деякі були зовсім маленькими, інші — більшими.Один мав свіжий злам із холодним сірим блиском.
   Андрій присів.Він не торкався їх.Просто дивився.Незнайомець показав на уламки.Потім на небо.Потім униз, на землю.Андрій повторив його жест.Після цього чоловік показав три пальці.Андрій подивився на нього.Три?Чоловік кивнув.Потім показав на себе.Один.Провів рукою вниз за течією.
   Андрій зрозумів.Троє.Він — один із них.Ще двоє залишилися далі за течією.Андрій показав на торбу.Потім на уламки.Потім жестом запитав, чи є такі ще.Чоловік кивнув.Багато.Після цього Андрій зробив жест вогню.Показав на уламок.Потім на полум'я.Чоловік різко похитав головою.Андрій повторив питання.
  Незнайомець схопив один із дрібних уламків, підніс його до себе, а потім різко розвів руками.Вибух.Андрій завмер.Чоловік повторив жест.Не гріти.Небезпечно.Андрій повільно кивнув.
  Тепер він згадав слова Тара і попередження старших.Вони вже знали, що ці уламки небезпечні.Або принаймні бачили щось, чого Андрій ще не бачив.
  Незнайомець зібрав уламки назад у торбу.
  Андрій показав на поселення.Потім на себе.Потім на чоловіка.І нарешті вниз за течією.Чоловік зрозумів.Він не збирався повертатися до поселення.Він збирався йти далі.
  Андрій опустив руки.Незнайомець ще кілька секунд дивився на нього.Потім підняв торбу й пішов униз за течією.
  Тар напружено дивився йому вслід.Коли постать зникла між деревами, він хотів рушити за нею.Андрій поклав руку йому на плече.Похитав головою.Зараз не треба.Тар подивився на нього.Потім на річку.Зрештою кивнув.
  Вони почекали ще кілька хвилин і рушили назад.
                                                                                        ***
   На зворотному шляху Андрій майже не говорив.Він думав про торбу.Про уламки.Про трьох людей.І про те, що один із них щойно добровільно залишив їх.Без бою.Без спроби напасти.
  Найбільше Андрія непокоїло інше.Якщо в торбі було стільки уламків, скільки він побачив, то чужі вже знайшли не один.І якщо вони продовжували рухатися вниз за течією, там могли бути ще.
   Коли вони повернулися до поселення, Тур першим вибіг їм назустріч.Андрій присів.Хлопчик подивився на нього запитально.Андрій показав три пальці.Потім униз за течією.Тур кивнув.Андрій показав на себе.Потім на Тура.На поселення.Хлопчик усміхнувся.
 — Дім, — сказав він.
 Андрій почув знайоме слово.
 — Дім, — повторив він.
  І цього разу воно прозвучало для нього трохи інакше.Не як місце, де він колись жив.А як місце, куди він зараз повернувся.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше