Розділ 11.Біля води

.  Пораненого занесли до поселення.Він майже не пручався. Видно було, що сили залишали його швидше, ніж він хотів це показати. Тар ішов поруч, підтримуючи його за плече, а Андрій ніс перевернуту корзину, яку витягнув із води.
  Біля вогнища для нього звільнили місце.Мара принесла воду. Андрій промив рану на руці й оглянув плече. Глибоких порізів не було, але шкіра була роздерта в кількох місцях, ніби чоловік пробирався крізь густий чагарник або падав на каміння.
  Найбільше Андрія насторожувало інше.Він показав на сліди подряпин.Потім — на ліс.Поранений похитав головою.Показав на воду.Потім на себе.І знову на ліс.Андрій зрозумів лише частину.
  Тар почав ставити йому запитання. Поранений відповідав коротко, іноді показував руками напрямок. Кілька разів він озирнувся на річку.
  Андрій слухав.Слова вже не здавалися суцільним шумом, але їх усе ще було недостатньо, щоб скласти розмову.
  Він узяв палицю й накреслив на землі річку.Поставив крапку.Показав на поселення.Потім накреслив кілька рисок униз за течією.Показав на пораненого.
  — Ти?
 Чоловік кивнув.Андрій намалював ще одну крапку.Потім три короткі риски.
  — Люди?
  Поранений подивився на малюнок і після короткої паузи кивнув.Андрій підняв три пальці.
 — Три?
  Чоловік знову кивнув.Тар уважно спостерігав.Андрій намалював трьох людей біля річки, потім показав на ліс.Поранений одразу заперечив.Він узяв палицю й виправив малюнок.Троє людей він намалював не біля лісу, а нижче за течією.Потім провів довгу лінію до місця, де стояло поселення.
  Андрій зрозумів.Вони не просто ходили поблизу.Вони рухалися вздовж річки.
  Тар щось сказав.Поранений відповів.Після цього обидва замовкли.
                                                                           ---
    До вечора в поселенні зібралися старші.Андрій сидів трохи осторонь, але Тар жестом покликав його ближче.
  На землі знову з'явилася схема.Річка.Поселення.Ліс.Далі вниз за течією.
  Один зі старших провів палицею кілька разів по лінії річки.Потім поставив п'ять рисок. Андрій показав п'ять пальців.Старший кивнув.Потім дві риски перекреслив.Залишилося три.
  Андрій не став одразу робити висновок.Показав на перекреслені риски.Потім на себе, демонструючи запитання.Старший кілька секунд дивився на нього.Після цього провів долонею по шиї.
  Андрій завмер.Жест був зрозумілий.Двоє загинули.Але коли саме і як, Андрій не знав.Він показав на трьох, що залишилися.Старший кивнув.Потім провів рукою вздовж річки.І показав на землю.Після цього нахилився й зробив жест, ніби щось шукає руками.
  Андрій насупився.Шукали.Щось шукали.Він показав на пораненого.Потім на трьох.Старший кивнув.Андрій показав на корзину, яку вони знайшли у воді.Старший похитав головою.Не корзина.Щось інше.
  Тоді один із чоловіків піднявся, відійшов до краю вогнища й приніс невеликий предмет, загорнутий у шкуру.Розгорнув.На долоні лежав темний уламок.Андрій спочатку подумав, що це просто камінь.Але коли старший передав його йому, він одразу відчув різницю.Уламок був важким.Неприємно важким для такого маленького шматка.Навигляд приблизно з пів долоні, але маса була такою, ніби Андрій очікував узяти щось удвічі більше.
  Поверхня була темною, майже чорною.На місці зламу виднівся холодний сірий блиск.Андрій повернув уламок у пальцях.Він не знав, що це.Але його десять років біля металу підказували: звичайний камінь так себе не поводить.Він постукав уламком об інший камінь.Звук був глухий.
   Провів нігтем по поверхні.Потім подивився на старшого.Той уважно стежив за його реакцією.Андрій підняв уламок.Показав угору.На небо.Потім різко опустив руку до землі.Старший кивнув.Андрій повторив жест.Небо.Падіння.Земля.Старший знову кивнув.
   Уламок прийшов із неба.Андрій відчув, як усередині щось напружилося.Він згадав спалах.Ту прозору істоту.Електричні розряди, що бігли по її тілу.Запах озону.І мить перед тим, як усе навколо зникло.Але він не сказав нічого.Ніхто тут не знав його спогадів.
  Старший продовжив показувати.Рука вгору.Різкий рух униз.Долоня вдарила по землі.Потім він прикрив очі руками, показуючи яскравий спалах.Закрив вуха.Зігнув коліна й усім тілом показав поштовх.Земля здригнулася.Інший чоловік нахилився до землі й провів руками по ній, показуючи дерева, що полягли.
  Потім вони показали яму.Глибоку.Андрій дивився мовчки.Щось упало з неба вночі.Був спалах.Гучний удар.Земля здригнулася.На місці падіння утворилася яма.Люди пішли туди й знайшли уламки.
   Він підняв уламок.Показав на нього.Потім показав кілька разів на землю, ніби шукаючи.Старший кивнув.Їх було багато.Після цього він підняв один палець.Потім показав на більший шматок руками.Один великий.Андрій не знав, наскільки великий, але зрозумів головне: уламків було кілька.
А потім прийшли чужі.Старший провів палицею по землі від річки до місця падіння.Показав п'ять пальців.Потім — на уламки.Потім зробив жест пошуку.Андрій повільно кивнув.Тепер усе складалося.П'ятеро людей прийшли після падіння.Вони знали, що саме шукати.Знайшли не все.Двоє загинули.Троє залишилися.І тепер вони рухаються вниз за течією.
  Андрій підняв голову.
  — Звідки вони знали?
  Він сказав це українською, хоча чудово розумів, що його не зрозуміють.Потім спробував пояснити жестами.Показав на чужих.Потім на небо.Потім на уламок.Провів рукою від уламка до чужих.Питання було простим.Як вони дізналися?Старший не відповів.Він подивився на інших.Потім забрав уламок з Андрієвої руки й загорнув у шкуру.Розмова на цьому закінчилася.
  Андрій зрозумів, що натрапив на межу, за яку вони поки не хотіли його пускати.Він не став наполягати.Уночі він довго лежав без сну.
  Перед очима знову виникала прозора істота, схожа на величезну медузу.Спалах.Повітря, що ніби здригнулося.А потім — цей уламок.
  Можливо, між ними не було жодного зв'язку.Можливо, зв'язок був.Але Андрій уже знав одну річ напевно: чужі прийшли сюди не випадково.Вони шукали те, що впало з неба.