Розділ 7. Повернення

    Коли вони повернулися до поселення, життя вже майже повернулося до звичного ритму. Жінки працювали біля осель, хтось носив воду від річки, діти збирали сухі гілки. Лише чоловіки час від часу поглядали в бік лісу.
   Тар зупинився біля пораненого. Молодий чоловік лежав на підстилці, а Мара сиділа поруч. Побачивши Андрія, вона відразу посунулася, даючи йому місце.Андрій оглянув пов'язку. Кров майже перестала просочуватися, і це його трохи заспокоїло. Він показав Марі на руку, потім на себе й жестом пояснив, що пов'язку треба змінити пізніше.
    Мара уважно стежила за його руками.Потім несподівано повторила його жест.
Андрій усміхнувся.
   — Добре.
   Вона сказала щось своєю мовою.
   — Добре, — повторив він, уже не знаючи, хто кого зараз навчає.
  Мара засміялася.
    Це була перша їхня розмова, у якій вони обоє не зрозуміли слів, але зрозуміли одне одного.
                                                                             ---
   Ближче до полудня з боку загороди почувся неспокійний шум.Кілька дітей побігли туди, а за ними — двоє чоловіків.Андрій почув мукання.Він пішов слідом.
  Біля огорожі стояла корова. Тварина нервово переступала ногами, намагаючись відійти від людей. На задній частині ноги виднілася довга подряпина, а шерсть навколо була забруднена кров'ю.
  Тар щось сказав і показав на ліс.Андрій оглянув рану.На перший погляд, вона не була смертельною. Можливо, тварина зачепилася за гостру гілку або камінь. Але якщо залишити все як є, рана могла загноїтися.Він попросив жестом воду.Один із чоловіків приніс посудину.Андрій обережно промив пошкоджене місце, прибрав із шерсті бруд і дрібні шматочки кори. Потім взяв у Мари чисту тканину й зробив просту пов'язку.Корова спочатку смикалася, але поступово заспокоїлася.
    Тар стояв поруч і уважно дивився.Коли Андрій закінчив, він поплескав тварину по боці й відійшов.Тар підійшов до корови, перевірив пов'язку, потім подивився на Андрія.
  — Добре, — сказав Андрій.
   Тар повторив слово, трохи спотворивши вимову.
   — Добрє.
  Андрій засміявся.Тар теж.Їхній словник поповнювався дивним способом: іноді слово з'являлося не під час навчання, а просто тому, що хтось щось робив.
                                                                          ---
   Після обіду Андрій сів біля річки.До нього підійшли діти.Вони вже не ховалися за дорослими. Один хлопчик сів поруч, інший приніс маленький камінь і поклав його перед Андрієм.Андрій узяв камінь.
  — Камінь?
  Діти переглянулися.Один із них сказав своє слово.Андрій повторив.Дитина засміялася.Він повторив ще раз.Знову неправильно.Діти вже відкрито сміялися, а Андрій навмисно зробив здивоване обличчя, ніби не розумів, чому вони так реагують.Потім показав на камінь і знову запитально подивився на дітей.Хлопчик повторив слово.Цього разу Андрій сказав його правильно.Діти схвально загомоніли.Андрій усміхнувся.
     Він раптом відчув знайоме відчуття, якого не мав уже багато років.Відчуття класу.Не такого, як у його колишній школі, звичайно. Тут не було парт, дошки й зошитів. Не було навіть спільної мови.Але принцип залишався тим самим.
    Спочатку контакт.Потім просте слово.Потім повторення.І лише після цього — щось складніше.
 Він не збирався перетворювати цих дітей на учнів. Йому самому потрібно було стати учне
                                                                              ---
     Увечері Тар сидів біля вогню й точив кам'яне лезо.Андрій сів поруч.Він показав на річку.
    — Вода.
   Тар кивнув.Андрій показав на ліс.Тар назвав слово.Андрій повторив.Потім показав на вогонь.Тар сказав слово.Андрій повторив його кілька разів.
   — Вогонь.
   Тар засміявся з вимови, але виправив його.Андрій повторив.Потім показав на землю.Нове слово.Далі — на оселю.Ще одне.
    Тар зрозумів, що Андрій хоче вчитися, і почав називати речі навколо.Андрій слухав дуже уважно.Він не намагався запам'ятати все одразу. Повторював кожне слово кілька разів, показував на предмет, перевіряв себе, повертався до попередніх слів.
    Тар спочатку дивувався, але поступово втягнувся.Вони почали навчати один одного.Тар — словами.Андрій — терпінням.
                                                                            ---
   Коли стемніло, біля вогню зібралося кілька людей.Серед них була Мара.Вона щось сказала Тарові, а потім подивилася на Андрія.Тар відповів.Андрій не зрозумів розмови, але почув своє ім'я.
  — Андрій.
  Він підняв голову.Мара усміхнулася.
  — Андрій.
  Цього разу вимова була майже правильною.Він кивнув.
 — Мара.
  Вона показала на себе.
 — Мара.
  Андрій повторив.Потім показав на Тара.
 — Тар.
  Той підтвердив.Навколо вогню засміялися.Андрій теж усміхнувся.Він раптом зрозумів, що вже не просто слухає незрозумілі звуки. Він почав розрізняти окремі слова.
  Це була дуже маленька перемога.Але саме з таких маленьких перемог, мабуть, і починається нове життя.
  Андрій подивився на темний обрій, за яким ховався ліс.Він усе ще хотів повернутися додому.Це бажання нікуди не зникло.Але тепер між ним і цим незнайомим світом уже були люди, яких він починав знати по імені.
  І це змінювало все.