Розділ 6. По той бік річки

   Тар ішов швидко, майже не озираючись. Андрій намагався не відставати, хоча весь час повертав голову до річки. Йому не давала спокою зустріч із незнайомцями. Вони не напали, але й не виглядали людьми, які випадково опинилися на чужому березі.
  Коли вони повернулися до поселення, біля однієї з осель уже зібралися люди. Мара стояла біля входу, поруч із нею — дві жінки. Вони тихо перемовлялися, час від часу поглядаючи в бік річки.
  Пораненого поклали на підстилку. Він був блідий, але при свідомості. Мара принесла воду й чисті смужки тканини. Андрій присів біля нього, перевірив пов'язку. Кров просочила тканину, але не так сильно, як раніше. Він обережно поправив перев'язку й показав Марі, як стежити, щоб вона не ставала надто тугою.
  Жінка уважно спостерігала, а потім повторила його рухи на власному зап'ясті. Андрій кивнув. Вона зрозуміла головне.
   Тар тим часом зібрав кількох чоловіків біля входу. Старший зі шрамом щось говорив, показуючи на річку. Його голос був суворий. Інші слухали, не перебиваючи.Андрій підійшов ближче, але не втручався. Він уже засвоїв, що не варто робити висновки, не знаючи місцевих обставин.
  Тар помітив його й покликав жестом.Він намалював на землі палицею дві лінії, між ними — хвилясту смугу. Андрій упізнав річку. Потім Тар поставив кілька камінців з одного боку й кілька з іншого. Між ними провів риску, а тоді показав на чоловіка зі шрамом.Той торкнувся власних грудей, потім указав на протилежний берег. Його обличчя стало похмурим.
  Андрій зрозумів, що чоловік має якийсь стосунок до людей за річкою. Можливо, колись вони були ближчими, ніж тепер. Можливо, між ними стався конфлікт.
   Тар показав на пораненого, потім на протилежний берег. Старший зі шрамом різко похитав головою й ударив долонею по землі.Андрій не став наполягати. Він бачив, що для цих людей тема болюча.
   Пізніше, коли чоловіки розійшлися, він повернувся до пораненого. Той уже міг трохи рухати пальцями й навіть спробував підвестися, але Андрій жестом зупинив його. Показав на руку, потім на землю, пояснюючи, що треба лежати й не навантажувати поранення.
  Молодий чоловік щось промовив. Андрій не зрозумів слів, але почув у голосі вдячність.
Він торкнувся грудей і назвав себе:
  — Андрій.
Поранений повторив:
 — Андрій.
  Потім показав на себе й назвав ім'я. Андрій не розібрав його з першого разу, тому попросив повторити. Молодий чоловік вимовив повільніше.
  — Лан? — перепитав Андрій.
  Поранений заперечно похитав головою й повторив слово. Воно звучало інакше. Андрій вирішив поки не вгадувати й запам'ятати лише приблизне звучання.
  Увечері він знову побачив чоловіка зі шрамом. Той сидів біля вогнища, тримав у руках лук і перевіряв тятиву. Андрій присів неподалік. Деякий час вони мовчали.
  Потім Андрій показав на шрам, торкнувся власної скроні й запитально підняв брови.Чоловік не одразу відповів. Він провів пальцями по старому рубцю, потім показав на річку й на кілька разів стиснув кулак. Його рухи були різкими, ніби він згадував щось неприємне.Андрій не став вимагати пояснень. Він розумів, що навіть за спільної мови не кожна людина охоче розповідала б чужинцеві про минуле.
   Трохи згодом підійшов Тар. Він сів поруч і поклав спис біля ніг. Подивився на Андрія, потім на чоловіка зі шрамом і почав пояснювати жестами.
   Спершу показав на дві групи людей. Потім зобразив, як одна наближається до іншої, а руки його різко розійшлися в різні боки. Далі він указав на землю, зробив рух, ніби падає, і показав на поранення.Андрій поступово зрозумів: між цими людьми були сутички. Не одна. Вони знали одне одного, пам'ятали образи й не довіряли сусідам.
  Тар показав на пораненого, потім на Андрія. Після цього торкнувся грудей і схилив голову.Андрій відповів таким самим жестом.
   Йому стало трохи зрозуміліше, чому його допомога біля річки мала значення. Він не просто перев'язав незнайомця. Він втрутився в ситуацію, де будь-який необережний рух міг знову спричинити бійку.
  Наступного ранку Андрій знову вийшов до річки разом із Таром. На протилежному березі нікого не було, але сліди залишилися. Тар довго дивився на них, потім повернувся до Андрія й указав на ліс.Андрій присів біля води. На м'якому ґрунті він побачив кілька відбитків, які раніше не помічав. Люди приходили сюди не один раз. Одні сліди були старими, інші — зовсім свіжими.Він показав на них Тарові.Той кивнув і щось сказав, указуючи вниз за течією.
  Андрій уважно подивився на річку. Вона несла воду повз поселення, огинала зарості й зникала за поворотом. За нею лежав невідомий світ, у якому жили інші люди, існували свої домовленості й давні конфлікти.
  Він починав розуміти, що поселення не було ізольованим. Тутешні люди знали сусідів, торгували чи обмінювалися речами, сварилися, мирилися, іноді билися. Їхній світ був значно складнішим, ніж могло здатися з першого погляду.
  Коли вони поверталися, Тар раптом зупинився й поклав руку Андрієві на плече. Він показав на поселення, потім на нього самого, а тоді торкнувся грудей.Андрій не знав усіх значень цього жесту, але зрозумів головне: Тар більше не вважав його випадковим мандрівником, якого можна будь-якої миті прогнати.Андрій кивнув.Він ще не став одним із них. Для цього потрібно було набагато більше часу. Але між ним і цими людьми вже з'явилося щось спільне — довіра, яка починалася з маленьких вчинків.
  І тепер він хотів дізнатися, що саме відбувається за річкою.