Розділ 5. Слід

   Біля річки зібралося вже з десяток людей. Двоє чоловіків стояли трохи попереду, тримаючи списи напоготові. Хлопець, який прибіг до поселення, показував на зарості протилежного берега й щось швидко пояснював Тарові.
  Тар уважно слухав, час від часу ставлячи короткі запитання. Андрій не розумів слів, але бачив, що хлопець дуже схвильований.
  — Що там? — тихо запитав він.
  Тар озирнувся й показав рукою на берег, а потім жестом наказав Андрієві залишатися позаду.Той кивнув, хоча не збирався відходити далеко.Вони рушили вздовж води. Трава тут була прим'ята, на м'якій землі виднілися свіжі сліди. Один із чоловіків присів, торкнувся відбитка пальцями й показав його Тарові. Той нахилився, оглянув землю, потім перевів погляд на зарості.Андрій теж присів.
   Сліди були незвичними. Деякі нагадували відбитки великих лап, але форма була нечіткою. Можливо, їх залишила тварина, яка пройшла тут нещодавно. Проте поруч виднілися й людські сліди, частково затоптані.Він провів пальцем по краю одного відбитка. Ґрунт ще не встиг висохнути.
 — Свіжі, — пробурмотів Андрій.
  Тар подивився на нього, потім на землю. Мабуть, зрозумів, що чужинець також помітив важливу деталь.
   Раптом із заростей долинув стогін.Усі завмерли.Тар підняв спис і зробив знак іншим залишатися на місці. Двоє чоловіків рушили вперед, обережно розсуваючи очерет. Андрій пішов за ними, але тримався трохи позаду.
  За кілька кроків вони побачили людину.Молодий чоловік лежав на боці біля самого краю води. Одна рука була притиснута до грудей, на передпліччі виднілася глибока рана. Одяг був мокрий і забруднений, волосся злиплося від води й крові.
   Тар одразу присів поруч і заговорив до нього. Поранений розплющив очі, спробував підвестися, але скривився від болю.Андрій опустився навколішки.
 — Не рухайся, — сказав він спокійно, хоча чоловік не міг зрозуміти його слів.
  Він оглянув рану. Кров уже не била сильно, але тканини навколо були пошкоджені. Андрій обережно торкнувся руки, перевірив, чи немає очевидного перелому, і подивився на обличчя пораненого.Той дихав часто, але свідомість не втрачав.
Андрій озирнувся. Потрібна була чиста тканина. Він згадав про свою футболку, яку напередодні залишив у оселі Тара, і показав жестом на поселення. Але чекати не хотілося.
   Він зняв сорочку, відокремив чисту внутрішню частину тканини й обережно склав її кілька разів. Потім попросив жестом воду.Один із чоловіків подав невелику посудину. Андрій змочив тканину, обережно прибрав бруд навколо рани, не намагаючись глибоко її промивати, і наклав чисту пов'язку. Перев'язав руку смужкою тканини так, щоб вона трималася, але не перетискала.
   Тар уважно спостерігав за його діями. Коли Андрій закінчив, він показав на пораненого, потім на поселення.Тар кивнув і покликав двох чоловіків. Вони обережно підняли молодого чоловіка й понесли до осель.
  Андрій залишився біля води. Його увагу привернули сліди, які тепер було видно краще.Від місця, де лежав поранений, до річки вели кілька людських відбитків. Далі вони зникали у воді. На протилежному березі, серед мулу, виднілися ще два сліди.Андрій нахилився й показав на них Тарові.Той підійшов, довго дивився на землю, а потім різко випростався. Його обличчя змінилося. Він сказав щось старшому чоловікові зі шрамом, який саме підійшов до них.
   Той оглянув протилежний берег і міцніше стиснув лук.Андрій зрозумів: тут побували інші люди. Можливо, ті, хто поранив молодого чоловіка. І вони могли бути зовсім неподалік.
  Несподівано з іншого боку річки з'явилися постаті.Їх було кілька. Чоловіки стояли на відкритому березі, не ховаючись, але й не наближаючись. У руках вони тримали списи та луки.
  Тар підняв руку, зупиняючи своїх людей. Старший зі шрамом зробив крок уперед і натягнув тятиву.
   Андрій перевів погляд із незнайомців на Тара. Він не знав, хто ці люди, але поведінка обох сторін свідчила, що між ними вже була якась історія.
   Один із чоловіків на протилежному березі щось вигукнув. Тар відповів. Голоси ставали дедалі гучнішими, а люди почали рухатися, займаючи зручніші позиції.
   Андрій повільно підвівся й вийшов трохи вперед, але так, щоб не опинитися між озброєними чоловіками.Він підняв обидві руки.Незнайомці замовкли. Кілька поглядів одразу спрямувалися на нього.Андрій показав на пораненого, потім на пов'язку, торкнувся власних грудей і розвів руками. Він хотів пояснити, що допоміг людині й не має наміру нападати.
   Один із чужинців уважно подивився на нього. Потім показав рукою на пораненого, який уже зник за пагорбом, і торкнувся власних грудей.Андрій не зрозумів, чи той дякував, чи просто підтверджував, що знає постраждалого.Він повторив жест, який бачив раніше: торкнувся грудей і схилив голову.Чоловік на протилежному березі відповів так само.
   Старший зі шрамом трохи опустив лук, але не випускав стрілу. Тар залишався напруженим, його погляд переходив від Андрія до незнайомців.
Здавалося, небезпека відступила, але не зникла.І саме тоді з боку поселення почувся гучний крик.
  Тар різко обернувся. Кілька чоловіків одночасно повернули голови до осель.Андрій зрозумів лише одне: те, що відбувалося біля річки, було не єдиною проблемою цього дня.Він ще раз подивився на людей за водою, а потім рушив слідом за Таром.
  За його спиною залишилися сліди на мокрому березі. Вони вели через річку й далі, туди, де починався ліс.
   Андрій уже знав, що в цій місцевості є не тільки ті, хто готовий прийняти чужинця. Є й ті, кого його поява може зовсім не зрадіти.