Розділ 4. Ранок

  Андрій прокинувся ще до світанку. Спочатку не відразу зрозумів, де перебуває, але запах диму й сухої трави швидко повернув його до реальності. Він лежав у невеликій землянці, яку напередодні показав йому Тар.
  Надворі було тихо. Лише десь неподалік чулося шарудіння та зрідка озивалася худоба.
  Андрій підвівся, розім'яв плечі й вийшов назовні. Небо на сході вже починало світлішати. Він потягнувся, глибоко вдихнув прохолодне повітря й озирнувся.Біля одного з вогнищ сидів Тар. Він підкинув кілька сухих гілок, поправив жар і підняв голову, помітивши гостя.
   — Андрій, — промовив він.
   — Тар, — відповів Андрій.
   Чоловік усміхнувся й показав на місце поруч із собою. Андрій присів, простягнув руки до вогню. Тар щось сказав, указуючи на небо, потім на річку. Андрій зрозумів, що той пропонує вмитися.Вони пішли до води. На березі Тар роздягнувся до пояса й зайшов на мілководдя. Андрій зробив так само, обережно ступаючи по слизькому камінню. Вода була холодною, але після сну йому це навіть сподобалося.
   Повернувшись до поселення, він побачив, що люди вже прокидаються. Жінки розпалювали вогнища, чоловіки перевіряли знаряддя, діти носили невеликі оберемки хмизу. Кожен, здавалося, знав, що має робити.
   Андрій не хотів просто сидіти й чекати, поки його нагодують. Він підійшов до Тара, показав на дрова, потім на себе й запитально підняв брови.Тар кивнув.
   Робота знайшлася швидко. Андрій почав складати дрова біля вогнища, відокремлюючи сухі гілки від сирих. Тар спочатку спостерігав, а потім показав, куди складати товстіші поліна.
   Невдовзі до них підійшла Мара. Вона принесла кошик із зерном і сіла неподалік, щоб перебрати його. Андрій привітався кивком. Жінка відповіла й показала на кошик.Він присів поруч і почав допомагати. Робота була нескладною: відділяти зерно від дрібного сміття, сухих оболонок і пошкоджених частин. Андрій спостерігав за рухами Мари, намагаючись повторювати їх так, як вона робила.Жінка помітила, що він не просто перебирає зерно навмання, а уважно стежить за її руками. Вона показала на кілька зіпсованих зернин, відклала їх убік, потім указала на чисте зерно.
  — Добре, — сказав Андрій, хоча не знав, як це слово прозвучало б їхньою мовою.
   Мара повторила щось своє. Він прислухався, спробував відтворити звук. Вона виправила його вимову, і Андрій повторив ще раз.
  Так минув деякий час. Він не намагався запам'ятати одразу десятки слів. Краще було засвоїти одне, пов'язавши його з конкретною річчю чи дією.
   Коли діти почали бігати між оселями, Андрій помітив хлопчика, який напередодні зацікавився його взуттям. Той стояв неподалік і дивився на нього.Андрій помахав рукою. Хлопчик наблизився на кілька кроків, але зупинився.
  — Привіт, — сказав Андрій і торкнувся грудей.
  Потім показав на хлопчика, запитально нахиливши голову.Той назвав своє ім'я, але Андрій не розібрав його. Він попросив повторити жестом, приклавши долоню до вуха. Хлопчик вимовив слово ще раз. Андрій спробував повторити, однак помилився. Дитина засміялася й виправила його.Андрій не образився. Навпаки, зробив вигляд, що дуже здивований власною помилкою, і попросив повторити ще раз. Хлопчик охоче погодився.Вони ще кілька разів повторили слово, поки Андрій не наблизився до правильної вимови. Він не був упевнений, що запам'ятав його остаточно, але принаймні тепер знав, до кого звертатися.
   Раптом із боку річки почувся гучний дитячий крик.Люди відразу припинили роботу. Кілька чоловіків підвелися, один схопив спис. Тар різко повернув голову й промовив щось коротке.Хлопчик, який стояв біля Андрія, злякано побіг до найближчої оселі.
   З боку річки знову долинув голос. Цього разу Андрій розрізнив тривогу в ньому. Він побачив, як до Тара підбіг інший хлопець, захеканий і наляканий. Той швидко говорив, показував на воду й махав руками.Тар одразу підвівся.Андрій подивився на нього, потім на річку.
 — Що сталося? — запитав він.
   Звісно, відповіді не було. Тар узяв спис і рушив до берега. Андрій пішов за ним.Дорогою вони зустріли ще кількох чоловіків. Один ніс лук, інший — кам'яну сокиру. Жінки відводили дітей від стежки й ховали їх у будинках.
   Андрій відчув, як поступово напружується тіло. Серце почало битися швидше, у роті пересохло. Він не знав, що чекає на них біля річки, і не міг оцінити небезпеку.Він змусив себе дихати повільніше. Зробив глибокий вдих, затримав його на мить і видихнув. Потім повторив. Пальці все ще були напружені, але думки поступово ставали чіткішими.
  Він згадав Ольгу. Її голос, погляд, звичку хвилюватися, коли він затримувався. Згадав Валентина, Єлизавету й Максима. У голові промайнула думка, що вони можуть ніколи не дізнатися, що з ним сталося.Ця думка була майже нестерпною.
   Андрій на мить сповільнив крок, але потім знову рушив за Таром.Він не знав, чи зможе допомогти. Не знав, чи має достатньо сил і знань. Але люди, які вчора дали йому їжу та місце для ночівлі, зараз поспішали до небезпеки. Він не міг залишитися осторонь лише тому, що боявся.
   Коли вони вийшли до річки, Тар підняв руку, зупиняючи інших.Андрій побачив, що на березі зібралися люди. Двоє стояли біля води, ще один показував на протилежний берег. Усі дивилися в одному напрямку.Там, серед прибережних заростей, щось рухалося.
  Тар міцніше стиснув спис і сказав кілька слів. Андрій не зрозумів їх, але тон був достатньо промовистим.Він зробив крок уперед і став поруч із Таром.Попереду чекала невідома небезпека. І цього разу Андрій уже не був просто чужинцем, який шукав дорогу до людей.Він ішов разом із ними