Епілог

Ніч над морем була напрочуд тихою. Палац уже давно заснув після виснажливих святкувань. У вежах згасали останні вогні, а над темними водами повільно сходив місяць.

Глибоко під поверхнею моря, у своєму підводному палаці, Неріда раптом розплющила очі. Вона сиділа біля кам'яного столу, схилившись над старовинною книгою. І раптом завмерла: щось змінилося, вона відчула це одразу. Магія, що багато років мовчала, ворухнулася.

Неріда повільно підняла голову. Перед нею стояв невеликий кришталевий сосуд. Усередині нього мерехтіло бліде синє світло. По поверхні кришталю побігла тонка тріщина.

Неріда підвелася.

- Ні…

Вона простягнула руку, але не встигла торкнутися сосуда. Щось ударило зсередини. Кришталеві стінки затремтіли. Неріда різко відсмикнула руку.

Вона знала цей знак.

- Він увійшов у море.

Відьма заплющила очі, і тоді відчула його. Крістіана.

На коротку мить перед нею виник образ темної води, чорних хвиль і самотньої постаті серед моря.

Неріда зблідла.

— Що ти наробив?

Вона знала, що цього не повинно було статися. Не зараз. Неріда знову заплющила очі, і раптом відчула ще одну присутність. Її подих перехопило.

Айла.

Неріда відкрила очі. Кришталевий сосуд тріснув ще раз.

— Ні.

Вона відступила на крок.

- Тільки не це.

Уперше за багато років на її обличчі не було ані холодної впевненості, ані задоволення, лише страх.

Бо Неріда знала те, чого не знали ні Айла, ні Крістіан: входити в море Крістіан не мав права, а тепер море вже знало, що він повернувся.

- Значить, почалося…

Неріда опустила погляд. Вона мовчала ще кілька секунд, а потім ледве чутно промовила:

- Пробач мені, Крістіане.

І десь далеко, під товщею води, щось прокинулося, щось, що чекало на нього багато років.

Прокляття вступило в силу.