Розділ 21. Магія справжнього кохання

Крістіан міцно тримав Айлу в обіймах, ніби самими руками міг утримати її в цьому світі. Вона була надто холодною, надто легкою, надто слабкою.

Ще кілька митей тому Айла лежала на піску, майже непритомна після падіння у воду. Тепер же її тіло почало ставати прозорим. Кінчики пальців світилися блідим сріблом, а шкіра поступово втрачала свою звичайну теплоту.

Крістіан дивився на неї, не розуміючи, що відбувається.

- Ні. - прошепотів він. - Ні, цього не може бути.

Айла спробувала підняти руку, її пальці ледь торкнулися його щоки.

- Не залишай мене, - голос Крістіана зламався. - Будь ласка. - Він притис її долоню до свого обличчя. - Я так довго не розумів, чому мені було так важко дихати щоразу, коли ти була далеко. Чому мені здавалося, що я знаю тебе все життя.

Айла дивилася на нього крізь сльози. Вона теж не знала відповіді, але тепер більше не потребувала її. Вона знала лише одне: вона любила його, не Едмунда, не юнака, якого вона колись урятувала серед морських хвиль. Вона любила Крістіана. Того, хто помічав її мовчання, того, хто не вимагав від неї слів, того, хто приходив до її дверей, коли вона плакала, навіть якщо вона не дозволяла йому увійти, того, хто щойно кинувся в море за нею, щоб врятувати її. Айла підняла руку й торкнулася його грудей, прямо там, де шалено билося його серце.

Крістіан накрив її долоню своєю.

- Я кохаю тебе, я не відпущу тебе.

Айла похитала головою. Її очі наповнилися сльозами. Вона хотіла сказати йому так багато: про море, про Едмунда, про те, як сильно вона помилялася. Але тепер їй уже не потрібні були слова. Вона нахилилася до нього й обійняла за шию. Крістіан завмер, а потім притис її до себе. Їхні губи зустрілися. Поцілунок був коротким, майже несміливим, але в ньому було все, що вони не встигли сказати одне одному. І в ту саму мить над морем спалахнуло золоте світло. Крістіан різко відсторонився. Навколо них кружляли маленькі золоті іскри. Вони піднімалися з піску, виходили з морської піни, світилися навіть у краплях води на волоссі Айли.

- Що це? - прошепотів він.

Золоте сяйво огорнуло Айлу, вона заплющила очі. Щось змінілося всередині її, наче невидимі ланцюги, які так довго стискали її горло, один за одним почали ламатися.

Айла різко вдихнула, її рука мимоволі піднялася до шиї. Дівчина більше не відчувала того знайомого тиску, того холоду, який жив у ній від самого дня, коли Неріда забрала її голос.

Айла обережно ковтнула, потім ще раз вдихнула. Їй раптом здалося, що в грудях народжується щось забуте. Звук. Вона боялася навіть спробу стільки часу и місяців вона жила в тиші, що вже майже не пам'ятала власного голосу.

Айла відкрила рот.

- К...

Звук був настільки тихим, що вона сама ледве його почула. Вона завмерла, Крістіан теж.

- Що ти сказала?

Айла торкнулася губ пальцями. Спробувала ще раз.

- Крістіане...

Її голос тремтів, він був слабким, хрипким після довгого мовчання, але справжнім, її власним.

Крістіан дивився на неї, не в змозі вимовити жодного слова.

- Твій голос...

Айла заплакала. Не від болю - від щастя. Вона посміхалась крізь сльози, почувши цей звук, і прикрила рот долонею. Вона почула себе вперше за довгі місяці.

- Це я, - прошепотіла вона.

Крістіан обережно взяв її за руку.

- Ти можешь говорити? Чому ти весь цей час мовчала?

Айла подивилася на нього, і відповідь прийшла сама.

- Закляття...

Вона провела пальцями по горлу.

- Воно зникло.

Крістіан нахмурився.

— Чому?

Айла на мить заплющила очі, притиснувшись до Крістіана.

- Я так довго помилялася.

Крістіан відсторонився й подивився їй у очі.

- Що ти маєш на увазі?

Айла витерла сльози.

- Я думала, що закохалася в Едмунда.

Крістіан мовчав.

- Коли я побачила його тієї ночі під час шторму... я вирішила, що саме він грав щоночі на сприпці. - Вона опустила погляд. - Я думала, що віддала голос заради Едмунда. Думала, що саме його побачила тієї ночі. Але я помилилася.

Крістіан тихо вдихнув.

- Ти врятувала Едмунда тієї ночі.

Айла кивнула.

- Так.

- А я...

Він не договорив. Айла підняла руку й торкнулася його обличчя.

- А ти був тим, кого я шукала весь цей час.

Крістіан дивився на неї, ніби боявся повірити.

- Але ти навіть не знала мене.

- Ні.

Вона усміхнулася.