Там, де мене не чекають

Глава 33

Попри те, що на другому курсі вчити доводилося значно більше, ніж на першому, Діана щодня після занять вирушала на полювання в паралельний світ. Там вона ніби забувала про все, що не давало їй спокою. Полювання заспокоювало, наповнювало силою, дарувало відчуття, що вона потрібна. Що робить щось важливе. Ніхто навіть не здогадувався, куди вона зникає після занять і чим насправді займається. Ніхто не знав, що вона допомагає людям позбавлятися істот, які п'ють із них енергію. Але Діана знала. І цього їй було достатньо.

Учора вона була в лікарні. Там, серед запахів ліків і тихого стогону, вона звільняла багатьох людей від істот, що висмоктували їхню енергію. Після цього люди починали швидше одужувати, а в серці Діани розливався теплий, майже світлий спокій. Це давало їй натхнення. Робило її щасливою.

Сьогодні вона полетіла до театру. Театр завжди був особливим місцем — там, де людські емоції здіймалися хвилями, завжди збиралося найбільше істот. Вистава вже почалася. Зал потонув у напівтемряві, наповнений шурхотом, далеким шепотом і напруженим очікуванням. Діана завмерла на мить, даючи очам звикнути до темряви, а тоді ледь усміхнулася й потерла руки — вона вже бачила канколону.

Рідкісна істота. Вона вирізнялася одразу — яскрава, жовто-оранжева, з темно-червоними смугами, ніби виписаними полум'ям. Її тіло повільно й велично пливло в повітрі, а широкі плавники час від часу ліниво розрізали простір. Діана напружилася, готуючись до бою. Але раптом помітила перед собою щось незвичне. Зі сцени впав вузький промінь світла, і в ньому, мов примара, проступила ще одна істота. Майже прозора, з неприродно великим розкритим ротом і маленьким, крихким тілом.

У повітрі плив ямкіні — він ворушив своїми численними тоненькими щупальцями, вишукуючи підхожу ауру людини. Нічого не підозрюючи, він майже впритул наблизився до істоти — та миттєво рвонула й проковтнула його. Крізь прозоре тіло було видно, як ямкіні вибухнув усередині зеленими іскрами, які істота всмоктала в себе.

— А це що за диво? — дівчина із захопленням спостерігала за істотою.

— Тубс, — почувся голос Молі. — Він живиться всіма істотами без розбору, аби тільки ті влізли йому в рот. Щоправда, не може ласувати тими, що «причепилися» до людини. Зазвичай ховається в засідці, а потім раптово нападає.

— То він, виходить, допомагає мені знищувати істот? — здивовано запитала Діана.

— Не зовсім допомагає, — Молі ледь помітно зітхнула. — Він просто живиться всіма підряд — і «добрими», і «поганими».

Вона на мить замовкла, а потім додала:

— До речі, пам'ятаєш нунсіка?

— Так, — Діана здивовано насупилася, ще не розуміючи, до чого хилить захисниця. — Помічник глазастого. Той випадок важко забути... Як глазастий забрав життя людини.

— Так от, саме від енергії тубса нунсіки задихаються усередині аури людини.

— Та ну! Треба його вполювати!

— У цьому немає потреби. Змагатися з глазастими безглуздо. Ну вб'єш ти одного нунсіка — у них у запасі ще сто є. Якщо вони голодні, то все одно знайдуть собі жертву — з нунсіком чи без нього.

— Мені цікаво, яка енергія у тубса? — у Діани вже горіли очі, і не встигла Молі заперечити, як дівчина підняла руку й вистрілила в істоту. Той миттєво розсипався на дрібні прозорі шматочки, які перетворилися на тягучу енергію й увійшли в тіло дівчини холодною, в'язкою масою.

— Більше на нього не буду полювати, — скривилася дівчина. — У нього енергія огидна, та й не потрібна вона мені. Краще візьмуся за канколону, поки та не втекла. Її енергія більше мені пригодиться — бо глазастого я вбити не можу, а от заховатися від нього мені ця енергія допоможе.

Дівчина рішуче рушила до істоти, зібравши всю свою силу й приготувавшись до бою. Вона вже знала — та так просто не здасться. 

А Молі на мить завмерла. Чомусь сама згадка про енергію тубса викликала в ній тривогу — смутну, незрозумілу, але настирливу. Наче десь на обрії майбутнього вона вже бачила наслідки цього рішення, і вони їй зовсім не подобалися.

Та часу роздумувати не було. Діана не справлялася з істотою — канколона виявилася надто великою і швидкою. Вона раз у раз вислизала від її атак, не даючи їй навіть перевести подих.

Молі миттєво кинулася на допомогу. А тривога, що ще мить тому дзенькнула всередині неї маленьким попереджувальним дзвіночком, раптом стихла — так само швидко, як і з'явилася, не залишивши по собі жодного сліду.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше