Дні ставали дедалі теплішими. Повітря м'якшало, наповнювалося запахами весни, і люди все частіше виходили на вулиці — ніби прокидалися після довгого сну. З кожним днем їх ставало більше. Діана поверталася до гуртожитку, ковзаючи межами паралельного світу. Полювання давно стало для неї азартом, який затягував глибше й глибше. Чим більше людей було навколо, тим більше з'являлося істот. І тим сильніше її тягнуло в цей інший, небезпечний бік реальності.
Це захоплювало настільки, що навчання здавалося тьмяним і далеким, як і думки про Діму — вони розчинялися, щойно вона потрапляла в паралельний світ.
Сьогодні їй щастило. Вона вистежила гоча — рідкісного й надзвичайно обережного. Знищила двох бонкурачів, і разом із ними зникло напруження, яке ще мить тому ось-ось мало вибухнути на зупинці між двома юнаками. Ямкіні сипалися один за одним — не найнебезпечніші, зате настирливі, мов ті комахи, що не дають спокою. Десяток, а може, й більше, вона вполювала цього дня. І з кожною знищеною істотою відчувала, як у ній стає трохи більше сили. Задоволення тихо пульсувало в ній, коли вона, ледь усміхаючись, зайшла до кімнати.
Теплий запах смаженої картоплі вдарив у ніс так раптово, що в животі одразу голосно озвалося голодне бурчання.
— Де ти так довго ходила? — озвалася Алла.
Вона сиділа за столом разом із хлопцем — розслаблена, жива, з тією легкою усмішкою, яку Діана не бачила на ній уже давно.
— Я тобі там залишила на сковорідці. Насипай і сідай до нас, мабуть, голодна.
— Дякую, — коротко відповіла Діана, швидко перевзуваючись і підходячи ближче.
— Познайомся, це мій одногрупник, Олег, — сказала Алла.
— Діана, — вона посміхнулася, кинувши погляд на хлопця. Він не був красенем. Але в нього було щось інше — спокій, зібраність, впевненість. Така, що не кричить про себе, але відчувається відразу. І від цього ставало легко, ніби вони знайомі вже давно.
— Приємно познайомитися, Алла про тебе багато розповідала, — сказав він, і його голос виявився таким самим — рівним, теплим.
— Сподіваюся, тільки хороше, — засміялася дівчина.
— Ще б пак, — він ледь підморгнув.
Розмова текла просто, без напруги, ніби вони всі троє давно були знайомі. Діана й раніше чула про нього: Алла захоплювалася ним — розумний, ввічливий і, як не дивно, зовсім не користувався своєю популярністю. Дівчата крутилися навколо нього, але він ні на кого не дивився — тільки навчання.
І саме тому це виглядало дивно. Щось тихо насторожило Діану. Вона зробила вигляд, що сідає за підручники, але насправді обережно розсунула простір, дозволяючи собі бачити більше.
І завмерла. Над Олегом повільно коливалася істота. Вона нагадувала райну й чаткана водночас, але була зовсім іншою — ніжною, майже невагомою. Рожева, мов хмаринка із цукрової вати, вона світилася зсередини. І з неї спадали тонкі золотаво-червоні промені, які м'яко обвивали його ауру... і тягнулися далі. До Алли. Діана різко перевела погляд. Над Аллою висіла така сама істота. Промені перепліталися між ними, мерехтіли, переливалися — то теплим золотом, то глибоким червоним, ніби пульсували в одному ритмі.
— Це канюки, — лагідно сказала Молі, і в її голосі прозвучала рідкісна ніжність. — Вони живляться чистим коханням. І завжди літають разом.
— Це так чудово! — вихопилося в Діани раніше, ніж вона зрозуміла, що говорить уголос.
— Що чудово? — одразу озвалася Алла.
— Та сьогодні задали менше, ніж зазвичай, — поспіхом вигадала вона.
— Тоді тим більше — йди до нас, на чай, — усміхнувся Олег.
— Із задоволенням, — відповіла Діана і підвелася.
Настрій у неї раптом став піднесеним, веселим. Вона дивилася на Аллу — і згадувала ті тихі ночі, коли та плакала в подушку після розриву з Віталієм. Ту тишу, в якій ховався її біль. Згаслі очі, натягнута усмішка...А тепер — це світле кохання. Діана ледь помітно усміхнулася. Вона раптом подумала, що, можливо, кохання не завжди приходить із громом і блискавкою. Іноді воно просто сідає поруч із тобою за чашкою чаю — і залишається.
#2126 в Фентезі
#521 в Міське фентезі
#5709 в Любовні романи
#1360 в Любовне фентезі
Відредаговано: 01.11.2026