Діана була задоволена своїм успішним полюванням. Вона причепила вже десь тридцятий нейрик до своєї оболонки й відчула приємну втому та тиху гордість.
Раптом Молі радісно скрикнула:
— Діано, підійди сюди! Подивися, хто тут!
Дівчина підійшла й уважно подивилася на місце, куди вказувала Молі, але спочатку нічого не побачила. Вона здивовано глянула на захисницю.
— Дивися, прямо над столом, — сказала Молі, вказуючи рукою.
Діана підняла очі... і нарешті помітила.
У повітрі повільно парила дивна істота. Вона була схожа на велику краплю води — така ж прозора й тремтлива, ніби зроблена зі скла. Крапля легко гойдалася в повітрі, немов підхоплена невидимою течією.
— Хто це? — здивовано запитала Діана, не відриваючи погляду від істоти.
— Це беліна, — відповіла Молі. — Вона приносить удачу, якщо, звісно, приживеться, але дуже непередбачувана. А тепер давай її спіймаємо. Вставай з того боку, а я — з цього. Молі простягнула до Діани дві свої ліві руки. З їхніх долонь заіскрилася м’яка енергія.
— Давай руку. Зробимо енергетичну сітку.
Діана простягнула долоню. Між ними спалахнули тонкі золотаві нитки енергії, переплітаючись у легку прозору сітку. Повільно, майже не дихаючи, вони підкралися до беліни й ніжно огорнули її сіткою — так обережно, ніби ловили золоту рибку.
— А можна я заберу її собі? — із захопленням сказала Діана, спостерігаючи, як істота м’яко розтікається по сітці, повторюючи її форму.
— Спробуй, — кивнула Молі. — Приклади її до своєї аури. Якщо вона почне змінювати колір — значить, приживається. Тоді можна буде зняти сітку. Вона вже не втече... принаймні якийсь час. Беліна може бути з людиною і місяць, і роки — як сама захоче.
Діана зробила, як порадила Молі. Минуло кілька секунд... потім хвилина... друга.
Нічого не відбулося.
— А скільки треба чекати? — бентежно запитала вона.
— Десять... максимум п’ятнадцять секунд.
Діана зітхнула.
Тоді, мабуть, вона не приживеться, — сумно сказала дівчина.
— Полетіли до твоїх батьків, — запропонувала Молі. — Можливо, хтось із них їй сподобається.
— А якщо ні?
— Тоді випустимо. І спіймаємо іншу — ту, якій хтось із вас сподобається.
— Добре. Полетіли додому.
Діана вмостилася на спину Молі, тримаючи в руці прозору істоту.
Коли вони прилетіли, мама Діани прасувала речі. Її аура світилася рівним м’яким голубим світлом — спокійним і чистим. Нейрик добре попрацював: він повністю стягнув її оболонку й уже давно полетів.
Діана обережно, затамувавши подих, приклала беліну до аури матері. Але істота навіть не ворухнулася. Вона лежала в енергетичній сітці нерухомо, мов шматочок прозорого льоду.
— Ні... не хоче, — розчаровано мовила Діана.
— Ходімо до батька, — відгукнулася Молі.
Батько Діани спав на дивані. Йому потрібно було працювати вночі, тому він приліг трохи перепочити.
Діана уважно подивилася на його ауру. Вона трохи змінила колір — із темно-синього на глибокий синій. Місцями ще залишалися темні розриви, над якими старанно працював нейрик, повільно зрощуючи пошкодження.
— Не думаю, що їй сподобається така аура, — знизала плечима Діана. — Але спробуємо.
Майже не сподіваючись на диво, вона піднесла беліну ближче. І раптом істота ледь помітно здригнулася. В її прозорому тілі з’явилися тоненькі рожеві прожилки. Вони повільно розросталися, ставали яскравішими.
— Швидко знімай сітку! — вискнула Молі. — Вона хоче причепитися!
Діана, приголомшена побаченим, швидко відсмикнула руку. Енергетична сітка ковзнула з тіла Беліни й розчинилася в аурі батька.З прозорого тіла істоти почали виростати маленькі рожеві ніжки-присоски. Вони обережно, майже ніжно, торкнулися оболонки аури й міцно до неї прикріпилися. Поступово сама форма Беліни почала змінюватися. Безформна крапля розквітала. Вона повільно перетворювалася на дивовижну квітку, розкриваючи одну за одною ніжні рожеві пелюстки. Дівчина заворожено дивилася на це диво. Вона не могла відвести погляду. Це захоплювало й зачаровувало...
#2163 в Фентезі
#553 в Міське фентезі
#5748 в Любовні романи
#1373 в Любовне фентезі
Відредаговано: 01.11.2026