Там, де мене не чекають

Глава 7

Діана вечеряла разом із сім'єю, мовчки колупаючи виделкою в тарілці. У повітрі пахло смаженою картоплею й свіжим хлібом.

— Тань, пам'ятаєш Степана, що працював зі мною? — мовив батько, не піднімаючи очей.

— Того, в якого двоє синів-близнюків? Пам'ятаю. А що сталося?

Батько зітхнув. 

— Сьогодні просив у мене гроші. Програв велику суму. Каже, тепер погрожують його сім'ї.

Мати різко підняла голову.

— Де він грав?

— У нас під боком. У підвалі першої п'ятиповерхівки — казино, — він махнув рукою в бік, де воно було.

— Думаю занести йому трохи грошей. Дітей шкода.

— Ні, йому не давай. Даси мені — передам його дружині. Він і це програє.

Діана далі вже не слухала. Слова дорослих розчинилися, наче шум далекого дощу. «Казино... Так близько?! І там є істоти! Мабуть, їх там багато…» — її очі спалахнули цікавістю. — «Чому б не піти просто зараз?»

Вона швидко доїла вечерю й ковзнула до своєї кімнати. Під ковдру поклала згорнуту куртку — про всяк випадок. Якщо хтось зайде — вирішить, що вона спить. Погасила світло. Тиша обережно розлилася по кутках.

Діана вислизнула в коридор і попрямувала до переходу. Одягатися не було потреби — там завжди однакова температура. Своя дивна перевага потойбіччя — повітря незмінне, нерухоме, наче застигле в часі.

За десять хвилин вона вже стояла на порозі ігрового залу. І завмерла. Істоти були всюди. Вона знала, що їх буде багато. Але не настільки.

Одні зависали під стелею, ледь помітно тремтячи. Інші плавно ковзали повітрям, мов риби у воді. Дехто метався, мов шалений метелик. Частина присмоктувалася до людей і, наситившись, відривалася, залишаючи після себе тьмяні сліди. А деякі вросли настільки глибоко, що їхні… щупальця обплітали людську ауру суцільною темною павутиною.

У Діани перехопило подих. «Почну зі знайомих». Вона зосередилася. Знайшла поглядом байраків — червоно-синіх, нахабних. Підійшла до першого, скерувала долоню — і він лопнув, як мильна бульбашка. Другий. Третій… Дев'ятеро розсипалися енергетичним пилом, наповнюючи тіло дівчини силою.

Тепер кірки — важчі, агресивніші. Вона спрямовувала в них потік за потоком. Десять… одинадцять… можливо, дванадцять. Вона збилася з рахунку.

Їхня енергія вливалася в неї, наповнюючи тіло жаром і світлом. Світ навколо ставав різкішим, яскравішим. У голові паморочилося від надлишку. Вона почувалася так, ніби піднімається над підлогою — ніби ковтнула щось заборонене, солодке, небезпечне.

Діана зупинилася. Енергія шалено пульсувала під шкірою. Їй потрібно було перепочити. Вона зупинилась і неквапливо почала роздивлятися істот.

Кірки снували поруч, але вже не викликали в неї жодного інтересу. Її погляд ковзнув далі й раптом зупинився на створінні, схожому на кірку, та все ж іншому. Вона легко висіла в повітрі, а коли перелітала від аури до аури, між її ногами-щупальцями розгорталася тонка сіра перетинка — майже непомітне крило, що тремтіло, ніби серпанок.

Маніка. Так, це була саме вона.

Вона живилася енергією емоцій — будь-яких. Образа, злість, радість — для неї не існувало різниці. Ледь відчувши сплеск почуттів, маніка м'яко осідала на людську ауру й починала вбирати її в себе. Вона кружляла довкола людей, мов бджілка, збираючи свій невидимий нектар.

Діані стало цікаво, яка ж вона на смак. Бігти за нею, щоб упіймати її поглядом, більше не було потреби — дівчина вже навчилася керувати власною силою. Вона витягнула руку, склала пальці в пучок, навела на істоту. На мить завмерла — і різко розкрила їх. Із її руки вихопився тонкий промінець світла й влучив просто в істоту. Пролунав тихий хлопок. Маніка луснула, розсіюючись невидимими іскрами, а її енергія теплою хвилею перелилася в Діану. Вона була слабкою, майже легкою... але смачною, наче ковток теплого, духмяного чаю в холодний вечір. Дівчина лише ледь усміхнулася. Ні, більше вона не полюватиме на манік. Вони не шкодили людям — та й сили давали зовсім мало. Її погляд мимохіть ковзнув до великого годинника на зап'ясті якогось відвідувача. Ого! Перша година ночі! Серце неприємно стиснулося — завтра до школи. Діана різко розвернулася і швидко попрямувала додому, розчиняючись у темряві цього світу.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше