Там, де мене не чекають

Глава 5

Субота. Діана ще зранку поприбирала вдома, і зараз, вільна від домашніх обов’язків, читала роман…

Батько знайшов тимчасовий підробіток. Після того як вона знешкодила байрака, він більше не пив. Принаймні поки що. Та Діана щодня переходила на той бік — перевірити, чи не причепилося до нього щось нове. Потойбіччя ніколи не залишало людей надовго в спокої.

На кухні метушилася мама. От-от мала прийти її шкільна подруга. Дзвінок розрізав тишу різким дзенькотом. Почулися мамині швидкі кроки, потім голоси — радісні, трохи занадто гучні. Діана вийшла до коридору.

— Доброго дня, тітко Любо.

— Доброго, дитино. А ти все гарнішаєш і гарнішаєш…

Слова звучали як комплімент, але в них було щось слизьке, мов тонкий шар масла на воді.

— Ходімо на кухню, пиріг поїмо, я щойно спекла, — мама радісно посміхнулася, звертаючись до доньки.

Колись вона б із задоволенням сиділа поруч і слухала дорослі розмови, збираючи чужі історії, як намистини. Але сьогодні не хотілося бачити тітку Любу: від неї йшов ледь помітний холод, змішаний із чимось неприємним…

— Ні, в мене багато домашнього завдання, — збрехала вона. Насправді вона ще вчора все зробила.

Жінки пішли на кухню. Діана знала, що це надовго, тому вирішила трохи поблукати потойбічним світом. Легко відкривши простір у коридорі, вона вже звичним швидким рухом пройшла крізь нього. Перейшовши на той бік, вона попрямувала на кухню — вирішила про всяк випадок перевірити ауру мами, чи не причепилася якась істота. Але, глянувши на тітку Любу, вона була приголомшена.

До неї присмокталася істота. Вона була велика, мутно-зеленого кольору. З майже квадратного тулуба звисали чотири товсті ноги-щупальця, що глибоко вгризлися в ауру. Тіло вкрите чорними бородавками, з яких стирчали пучки жорсткого коричневого волосся. Істота ледь помітно пульсувала, наче дихала разом із тіткою.

Діана бачила в школі над учнями такі ж, але в кілька разів менші — вони не присмоктувалися, просто сиділи певний час і відлітали. Але ця… ця вросла. 

Діана ступила ближче. Шукала очі. Вона вже здогадувалася, що це найслабше місце істот, які тут живуть. Вона вдивлялася, обходила збоку, нахилялася — нічого схожого на очі не побачила. Тоді смикнула за щупальце. Воно навіть не здригнулося. Потикала в тіло — ніби мокрий твердий камінь, смикнула за волоски — марно.

У грудях почало наростати роздратування. Гаряче. Пекуче. Раптом вона відчула, як щось піднімається зсередини. Руки стали важкими і теплими. Вона глянула — пальці світилися сяйвом. Діана не думала — діяла автоматично, ніби її свідомість відключили, а лишилося щось глибоко в підсвідомості, що і керувало її рухами. Підняла руки, світло з пальців виплюхнулося назовні, злилося в тонкий, але потужний промінь і вдарило в істоту. Спалах. Глухий вибух.

Тіло потворної істоти розірвалося, розсипаючись темними дрібними клаптями. І в ту ж мить щось гаряче увірвалося в Діану. Енергія. Вона була густа, мов розпечений метал. Пульсувала, розтікалася, опалюючи судини, проникала в кожну клітину. Сила — дика, шалена — накрила її хвилею. Кірк. Це був саме він. Він живився енергією заздрості. У нього не було очей — бо заздрість не дивиться, вона лише поглинає. Знищити його можна тільки променем енергії.

За час короткого полювання Діана зібрала достатньо енергії, щоб убити одного кірка. Так, вона витратила частину, але отримала більше, набагато більше…

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше