Там, де мене не чекають

Глава 4

Діана, як завжди, на перерві вийшла в коридор. Шкільний гамір котився хвилями, але вона стояла біля вікна, ніби відгороджена від усього світу. За склом жовтіли дерева — осінь тихо й невідворотно вступала у свої права. Сонце лилося м’яким світлом, і в тому світлі все здавалося легким, простим. Їй раптом нестерпно захотілося втекти — кинути все, вийти за шкільні ворота й просто йти, куди очі дивляться. Але вона знала: класний керівник, людина надміру відповідальна, довго церемонитися не буде — одразу зателефонує мамі на роботу.

Продзвенів дзвінок. Діана зітхнула й повільно рушила до класу. Щойно переступила поріг — відчула: щось не так. У повітрі висіла напруга, мов перед грозою. Машка хіхікала, прикриваючи долонею рота, і косо поглядала на неї. Довкола зібрався її звичний «почет» — і всі дивилися на Діану з удаваною байдужістю, за якою легко читалося нетерпляче очікування.

Діана перевела погляд на Олю Гриб. Та швидко опустила очі. Оля завжди мовчала — тихо, м’яко, непомітно. Часто ставала мішенню для глузувань Машки та її підлабузників, але терпіла, і з часом про неї забували. Якщо ж вона не наважувалася підняти очі — отже, задумано щось недобре.

Діана спокійно підійшла до своєї парти. Поверхня була чиста. Вона вже хотіла сісти, аж раптом помітила: на стільці ледь виднілася прозора, майже невловима плівка. Клей. Усередині щось холодно тьохнуло. Вона повільно озирнулася: всі вже сиділи, тільки стілець Юльки пустував. Машчині очі блиснули в передчутті вистави, де вона була режисером.

Не вагаючись, Діана взяла свій стілець і швидко поміняла його місцями з Юльчиним.

— Що ти робиш?! — зірвалася Машка. — Ану постав на місце!

— Уже біжу, — байдуже кинула Діана й демонстративно сіла.

Машка з Танькою підскочили до неї, маючи намір силою забрати її стілець, але саме в цю мить до класу зайшла вчителька математики.

— Дівчата, чому не за партами? Дзвінок для кого був?

Вони мусили повернутися на місця, ковтаючи обурення.

За хвилину до класу вбігла захекана Юлька.

— Вибачте, Катерино Іванівно, можна?

— Швиденько сідай. Тема сьогодні складна.

Юлька, нічого не підозрюючи, з розмаху опустилася на стілець. Машка прошипіла: «Не сідай!» — але було вже пізно…

Урок минув у напруженій тиші. А коли пролунав дзвінок, Юлька спробувала встати — й не змогла. Суперклей зробив свою справу: спідниця міцно прилипла до стільця. Вона зблідла, розгублено смикаючи тканину. Танька заметушилася, намагаючись допомогти.

Діана проходила повз і ввічливо запитала:

— Допомогти?

Потім голосно розсміялася й пішла.

Навздогін вона чула, як її обзивали дівчата, але їй було все одно. Надворі сонце лагідно гріло обличчя. Осіннє повітря було прозоре й чисте. Діані стало легко, і, посміхаючись сонечку, швидкими кроками вона рушила додому.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше