Діана, як завжди, на перерві вийшла в коридор. Шкільний гамір котився хвилями, але вона стояла біля вікна, ніби відгороджена від усього світу. За склом жовтіли дерева — осінь тихо й невідворотно вступала у свої права. Сонце лилося м’яким світлом, і в тому світлі все здавалося легким, простим. Їй раптом нестерпно захотілося втекти — кинути все, вийти за шкільні ворота й просто йти, куди очі дивляться. Але вона знала: класний керівник, людина надміру відповідальна, довго церемонитися не буде — одразу зателефонує мамі на роботу.
Продзвенів дзвінок. Діана зітхнула й повільно рушила до класу. Щойно переступила поріг — відчула: щось не так. У повітрі висіла напруга, мов перед грозою. Машка хіхікала, прикриваючи долонею рота, і косо поглядала на неї. Довкола зібрався її звичний «почет» — і всі дивилися на Діану з удаваною байдужістю, за якою легко читалося нетерпляче очікування.
Діана перевела погляд на Олю Гриб. Та швидко опустила очі. Оля завжди мовчала — тихо, м’яко, непомітно. Часто ставала мішенню для глузувань Машки та її підлабузників, але терпіла, і з часом про неї забували. Якщо ж вона не наважувалася підняти очі — отже, задумано щось недобре.
Діана спокійно підійшла до своєї парти. Поверхня була чиста. Вона вже хотіла сісти, аж раптом помітила: на стільці ледь виднілася прозора, майже невловима плівка. Клей. Усередині щось холодно тьохнуло. Вона повільно озирнулася: всі вже сиділи, тільки стілець Юльки пустував. Машчині очі блиснули в передчутті вистави, де вона була режисером.
Не вагаючись, Діана взяла свій стілець і швидко поміняла його місцями з Юльчиним.
— Що ти робиш?! — зірвалася Машка. — Ану постав на місце!
— Уже біжу, — байдуже кинула Діана й демонстративно сіла.
Машка з Танькою підскочили до неї, маючи намір силою забрати її стілець, але саме в цю мить до класу зайшла вчителька математики.
— Дівчата, чому не за партами? Дзвінок для кого був?
Вони мусили повернутися на місця, ковтаючи обурення.
За хвилину до класу вбігла захекана Юлька.
— Вибачте, Катерино Іванівно, можна?
— Швиденько сідай. Тема сьогодні складна.
Юлька, нічого не підозрюючи, з розмаху опустилася на стілець. Машка прошипіла: «Не сідай!» — але було вже пізно…
Урок минув у напруженій тиші. А коли пролунав дзвінок, Юлька спробувала встати — й не змогла. Суперклей зробив свою справу: спідниця міцно прилипла до стільця. Вона зблідла, розгублено смикаючи тканину. Танька заметушилася, намагаючись допомогти.
Діана проходила повз і ввічливо запитала:
— Допомогти?
Потім голосно розсміялася й пішла.
Навздогін вона чула, як її обзивали дівчата, але їй було все одно. Надворі сонце лагідно гріло обличчя. Осіннє повітря було прозоре й чисте. Діані стало легко, і, посміхаючись сонечку, швидкими кроками вона рушила додому.
#1618 в Фентезі
#382 в Міське фентезі
#4755 в Любовні романи
#1136 в Любовне фентезі
Відредаговано: 01.11.2026