4

Глава 4: Тіні минулого

Лілія все ще стояла перед Рафаелем, відчуваючи, як її тіло починає остигати від того, що було сказано, і від того, як темрява навколо почала рухатись, наче живе. Тіні не просто оточували їх — вони пронизували повітря, виводячи темний малюнок, наче невидимі нитки, що прив'язували її до чогось зовсім іншого. Чогось незнайомого, але дуже важливого.

— Як я маю знайти себе? — запитала Лілія, хоча відповідь здавалася очевидною. Вона повинна була йти за ним у цей світ, слідувати за своїми спогадами, які й не знала.

Рафаель не відповів одразу. Він просто спостерігав за нею, наче хотів зрозуміти, чи готова вона до того, що чекає попереду.

— У тебе є вибір, Ліліє, — сказав він, зберігаючи холодну, але виважену манеру. — Ти можеш залишитися в своєму світі, не задавати питань, не шукати відповіді, продовжуючи жити, як раніше. Але я впевнений, ти відчуєш, що чогось не вистачає. Ти будеш бачити сни знову і знову, відчувати порожнечу, яку важко пояснити.

Лілія відчула, як кожне його слово проникає в неї. Вона знала, що все, що він говорить, правда. Вона вже давно відчувала, що її життя було не зовсім таким, як у інших людей. Як ніби вона була частиною чогось більшого, більш важливого, ніж просто існування.

— А якщо я йду з тобою? Що буде тоді? — запитала Лілія, вирішивши, що їй варто зрозуміти все до кінця. Вона вже не могла відхилитися від цього шляху. Він притягував її, і вона не знала чому, але це відчуття було сильніше за страх.

Рафаель трохи нахилив голову, його вираз обличчя став м'якшим, а його очі глибшими.

— Якщо ти йдеш зі мною, — почав він, — ти дізнаєшся правду про себе. Ти побачиш, що твої сни — це не просто фантазії. Це відображення того, що відбувається в іншому світі, у світі тіней. Це не просто кошмари, Ліліє. Це частина твоєї долі.

Лілія відчула, як серце забилося швидше. Її розум сприймав ці слова, але душа відчувала щось інше — зовсім інше. Це було наче підтвердження того, чого вона й сама не могла пояснити, але відчувала в глибині душі.

— Я готова, — сказала Лілія, хоча сама не була повністю впевнена в своїх словах. Але вона знала, що іншого шляху для неї немає. Це було її призначення.

Рафаель лише кивнув, зібравши в собі усю свою силу і холоднокровність.

— Тоді йдемо. Час не чекає.

Він простягнув руку, і Лілія, не вагаючись, взяла її. Як тільки її пальці торкнулися його долоні, світ навколо затремтів. Тіні, які раніше були мертві, почали рухатись, витягуючи свої довгі руки в напрямку до них. Всі кольори навколо почали розпливатися в сіре, потім зникли зовсім.

Лілія закрила очі, відчуваючи, як її ноги ковзають по чомусь невидимому. Вона не могла зрозуміти, куди вона йде, але все тіло відчувало, що це не просто фізичне переміщення. Вона переносилася в інший світ. Світ, про який їй ніколи не розповідали, але він був таким знайомим, немов вона давно повинна була потрапити сюди.

Коли Лілія відкрила очі, вона побачила перед собою темний ліс. Високі дерева, що згиналися під вагою своєї жорстокої тіні, не пропускали жодного променя світла. Повітря було важким і холодним, наче воно насичене чимось непереборним, чимось, що важко пояснити.

— Ласкаво прошу в мій світ, — сказав Рафаель, і його голос резонував у тіні, наче частина цього лісу. — Тут все під контролем. І я — твоє керівництво. Якщо хочеш знайти відповіді, ти повинна пройти цей ліс.

Лілія озирнулася, намагаючись зрозуміти, де вона, але ліс виглядав нескінченним. Все було темним і холодним, а відчуття тривоги не відпускало її. Вона поглянула на Рафаеля.

— Що ми будемо робити далі? — запитала вона, її голос здавався глухим у цьому місці.

— Ти повинна відчути те, що відбувається. — Він подивився на неї серйозно. — Тіні не просто з'являються. Вони починаються з тебе. І я буду поруч, щоб допомогти, якщо ти будеш готова. Але ти повинна пройти цей шлях сама.

Тіні навколо почали оживати. Лілія відчула, як тіні спостерігають за нею, як її кожен крок супроводжує безмовний погляд. Вона зробила глибокий вдих і зробила перший крок у темряву. У неї не було іншого вибору.

Тепер все залежало від неї. Час для пошуку відповіді настав.