1.Марта

Марта звичайна дівчина якій 25 років. Живе вона сама у Тернополі в орендованій квартирі. Життя у неї повністю буденне. Не дивлячись на престижну роботу та нормальний стабільний дохід Марта жила  дуже-дуже сіро. Всі хлопці з якими Марта знайомилась згодом виявлялися ще тими козлами. Домашніх улюбленців у неї теж не було. Одяг вона купувала лише за потреби.

Єдиною її розвагою була їзда верхи на конях. Там Марта почувалась щасливою, живою. Спілкування з кіньми приносило їй величезну радість та відпочинок душі і тіла. Звісно на жаль через роботу Марта мало часу приділяла цьому захопленню.

Робота якщо чесно Марту починала дратувати та не приносила вже ніякого задоволення. Вона працювала маркетологом та SMM спеціалістом. І проблема була у тому, що клієнти один поперед одного не давали Марті спокою всі хотіли мега оригіналу  чогось креативного і творчого, але рідко хто описував і подавав цілу свою ідею і чітко висловлював свої бажання. Марта через свою роботу сильно залежала від соціальних мереж відповідно вона проводила практично весь час в гаджетах тому часто страждала від безсоння, головного болю та мігрені.

«Все дістало абсолютно все. Може кинути це все під три чорти. Як можна бути блін директором фірми. Якщо ти не знаєш курча як має виглядати сайти та сторінка твоєї фірми як я маю тобі таке придумати просте і креативне головне оригінальне. Їй богу кину все це».

Говорила сама до себе Марта. Та заспокоївшись сіла за роботу. Робочий день тягнувся мега довго. Марта працювала у невеличкому офісі який сама орендувала та мала чотирьох людей у команді. Офіс був маленький про те затишний була кімнатка кухня, кімнатка гардероб, невеличка кімнатка для переговорів, підписання контрактів, ну і 5 невеличких кабінетів, щоб кожен виконував свою роботу максимально ефективно і без лишніх теревенів.

Під кінець робочого дня. Марта все збирала нараду обговорювали зроблене та давала завдання на наступний день, і звісно дякувала усім за роботу.

– Так друзі сьогодні ми чудово попрацювали дякую усім, але завтра ми маємо закінчити сайт і сторінку  для «Максі Спорт». Усім до побачення.

Дорогою додому Марта почала роздумувати про майбутнє. Що її приблизно чекає чи вийде їй створити величезне рекламне агентство. Чи знайде вона справжнє кохання.

 «Так мені 25 я маю маленьку команду, невеликий офіс, чудове улюблене хобі та гроші, але яка їх ціна як їх використовувати невже вони геть не мають для мене цінності. Я купую що хочу відкладаю скільки хочу, але я не до кінця розумію нащо я це роблю нащо відкладаю, та для чого? А якщо я завтра помру куди ті гроші підуть, ну ладно окей не помру припустимо що мене викрадуть прибульці, чи настане час що грошей непотрібно буде що дальше. Але блін що гроші дають людині? Можливо волю, славу, достаток, їжу, ще багато чого. А з іншої сторони  заздрість, війни, сварки, злість, хтось голодує, бо немає грошей. Чому у світі все так складно?

Чи щаслива я зараз і чому прагну розбагатіти, чому прагну лише більше? Хіба мені не достатньо того що я маю що у мене є? Тоді чому я не почуваю себе щасливою. І знову що мене чекає завтра після завтра через рік?

 Так ладно відпустили весь бруд з голови треба думати де я повечеряю, принципі у дома я не хочу, але у кафе чи ресторан тим більше  достатньо мені на нині контактів з людьми замовлю суші додому».

Поки Марта прийняла душ та прибралась трохи у квартирі. Їжа вже чекала її біля квартири Марта вмисне на перед оплатила залишила пристойні чайові та вказала, щоб обов’язково замовлення лишили біля дверей.  Марта смачно повечеряла вкінці наповнила собі келих шикарним сухим вином це була іспанська CAVA*

Ніч була довгою, жахливою в Марти знову було безсоння і заснути вдалося аж близько 4 ранку, і на диво дівчина  прокинулась о 8:30 Марта не мала звички довго вранці вилежувати тому вона одразу встала прийняла душ, заварила кави, зайшла в Інстаграм зробити короткий аналіз блогів та підібрати майбутніх клієнтів.

– Жах, суцільний жах як таке можна нести в суспільство, кому цікаво в якій піжамі ти спиш, що їси, де стиль де лаконічність де послідовність де тема блогу. Головне питання для мене чому люди це дивляться? Я не готова це сприймати, ладно окей мені байдуже як вони заробляють гроші. Так потрібно перевірити електрону пошту.

На пошті як завжди нічого цікавого не було та й взагалі крім реклами давно уже нічого не приходило.

«Так ладно потрібно збиратись на роботу. Блін що нині одягнути чесно я б і в піжамі би пішла хто придумав ті чортові стандарти чому я на роботі повинна виглядати так ніби мене фотографують що п’ять хвилин? А якщо таки я нині піду у піжамі? Це ж моя компанія, мій офіс, моя команда. Але люди на вулиці можуть не зрозуміти.  Ну а яке їм діло до мене чи мені до них? Принципі я взагалі шикарно живу сусіди про моє існування навіть і не здогадуються і дехто взагалі не в курсі хто я така і чим живу. Так все одіну сірий домашній костюм на роботі вперш за все має бути комфортно».

Марта вимкнула електрику в дома закрила квартиру, і рушила на роботу. Погода на вулиці була чудова не дивлячись на липень місяць, сонечко було приємним та лагідним. Повітря наповнялося запашними ароматами пекарень, майстерні кави та солодкої вати всі ці заклади були біля будинку Марти, адже жила вона у самому серці Тернополя.

Та раптом всі ці аромати перебив один досить різкий неприємний вже зовсім навіть не аромат, а щось що пов’язане з якимось вуличним туалетом у селі де давно ним вже ніхто не користується. Дівчина оглянула довкола та опустила свій погляд у низ і вона побачила що мало не наступила на сплячого безхатька. Тупнула вона ногою.

– Агов, пане з вами все добре вам допомога потрібна?

– Що, га, де куди? не бийте!!! – почав лементувати невідомий.

– Та спокійно-спокійно. Я Марта і я питаю чи з вами все гаразд?

    – О, зі мною все добре!

    – Я лишу вам кошти та вологі серветки приведіть себе в порядок та придбайте собі їжі.