Спека стояла від самого ранку. Щойно сонце піднялося над деревами, над полем почало парувати, а до полудня між рядами скошеного збіжжя вже важко було дихати.
У Марії нила спина. Вона вкотре нахилилася, підхопила оберемок стебел і розігнулася, щоб зв’язати їх у сніп. Солома дряпала зап’ястки, пил липнув до вологої шиї. Далі одна з жінок затягнула жниварську пісню; її підхопили з другого кінця поля, потім ще ближче. Зазвичай Марія любила слухати, як голоси сходяться докупи: з піснею навіть робота наче йшла швидше. Сьогодні їй бракувало і подиху, і бажання співати.
Мати теж майже не розмовляла – хіба казала, куди переходити далі, або бурчала, помітивши погано перев’язаний сніп. Зі жнивами не можна було зволікати. Залишене в полі зерно міг прибити дощ, рознести вітер чи видзьобати птахи, а погода не чекатиме, поки в когось перестануть боліти руки й спина.
Коли мати сказала, що на сьогодні досить, Марія вперлася долонями в поперек, намагаючись розім’яти затерплі м’язи. Сестра засміялася, хоча й сама ледве трималася рівно.
Додому йшли під іще гарячим вечірнім сонцем. Усю дорогу Марія мріяла про діжку з водою у дворі: занурити б туди голову по самі вуха, а потім посидіти в затінку. Та спершу доведеться принести води, допомогти з вечерею, нагодувати худобу. А коли все буде зроблено, мати неодмінно знайде ще якусь справу.
Про воду Марія думала й тоді, коли переступила поріг хати. А потім побачила Андрія в ліжку. У таку пору він майже ніколи не сидів удома. Зазвичай він ганяв подвір’ям за курми, ліз до всього, чого йому наказували не чіпати, або ходив слідом за сестрами з нескінченними запитаннями, доки мати не знаходила йому якоїсь роботи – аби тільки зайняти. Тепер Андрій лежав під тонким полотняним покривалом, відвернувшись до стіни.
– Що з ним?
– Занедужав. Зранку нічого не їв.
Мати сиділа за столом і перебирала зерно, відкидаючи лушпиння та почорнілі зернини. Марія підійшла до ліжка й приклала тильний бік долоні до братового чола. Шкіра була теплою й вологою біля волосся, але не настільки гарячою, щоб одразу налякати.
– Може, треба щось зробити?
– Нехай спить. Діти часто хворіють.
Марія вже хотіла заперечити, та мати похитала головою.
– Нам ще пів поля збирати. До вечері треба принести води, козу подоїти, а тісто давно мало бути в печі. Нічого з того саме себе не зробить.
Мати говорила роздратовано, проте, повернувшись до зерна, ще раз глянула на Андрія.
– Якщо до завтра не полегшає, тоді й будемо хвилюватися.
Від їхніх голосів хлопчик ворухнувся. Марія сіла поруч і відгорнула з його чола вологе волосся.
– Андрію, в тебе щось болить?
Він ледь похитав головою. Ні живіт, ні горло не боліли, а відповідав так тихо, що довелося нахилитися ближче. Зазвичай про кожне його обдерте коліно невдовзі знав увесь дім.
– Води хочеш?
Цього разу він кивнув. Кухоль біля ліжка виявився порожнім, у посудині біля стіни води теж майже не залишилося.
– Маріє! – гукнула мати вже з подвір’я. – Відра візьми!
Марія підтягнула братові покривало до плеча.
– Я принесу.
Біля дверей вона ще раз озирнулася. Андрій лежав обличчям до стіни, незвично тихий для хлопця, який зазвичай і хвилини не міг усидіти на місці.
Наступного ранку краще не стало. Марія сама запропонувала залишитися вдома, поки батько зі старшим братом повернулися в поле. Роботи й тут вистачало, тож ніхто не заперечував, але за що б вона не бралася, все одно раз у раз дивилася на ліжко.
Андрій трохи попив лише тому, що сестра сама піднесла кухоль до його губ. При ранковому світлі обличчя здавалося ще блідішим, і тільки на щоках проступав неприродно яскравий рум’янець. Марія відклала віник і присіла поруч.
– Їсти будеш?
Він похитав головою.
Тоді вона озирнулася, переконалася, що ніхто не дивиться, й полізла до скрині. Під складеною тканиною лежав загорнутий у полотно шматок яблучного пирога, який Марія приберегла ще звечора.
– Дивись, що в мене є.
Зазвичай одного вигляду солодкого вистачило б, щоб Андрій забув про будь-яку свою біду. Якось він навіть намагався поцупити пиріг із підвіконня, поки той вистигав. Марія відламала маленький шматочок і простягнула братові.
Той глянув на нього, а тоді заплющив очі.
– Навіть пирога не хочеш?
– Ні.
Марія загорнула пиріг у полотно. Від звичайної їжі Андрій часом відмовлявся, але пирога ще ніколи не залишав.
Старша сестра зайшла до хати з кошиком вилущеного гороху й застала Марію біля ліжка. Почувши про пиріг, сама торкнулася Андрієвого чола.
– Гарячіший став.
– Каже, що нічого не болить.
– Може, з’їв щось не те. Ти ж його знаєш.
Виходячи, сестра все ж озирнулася.
– Побачиш, оклигає.
#2303 в Фентезі
#406 в Темне фентезі
#397 в Містика/Жахи
сильна героїня, таємниці та розслідування, слов’янська міфологія
Відредаговано: 17.10.2026