демон у клітці

Атмосфера всередині відділку була гнітючою. Коридори, призначені не для відвідувачів, освітлювалися тьмяними лампами, що миготіли, створюючи мерехтливі тіні на стінах, покритих облупленою фарбою. Під ногами лунав глухий звук власних кроків, що відлунювали в порожніх, запилених приміщеннях. Пахло сирістю і старим бетоном, який давно не бачив ремонту. Десь у темряві ледь чутно дзижчала вентиляція, додаючи відчуття занедбаності й відчуженості цього місця.

Вони проходили повз зачинені двері, обклеєні старими плакатами про розшук, і маленькі кімнати, що нагадували закинуті архіви з перевернутими стільцями і розкиданими паперами. На стінах висіли старі, потемнілі від часу карти міста з помітками, які вже втратили свою актуальність. У повітрі витала легка, майже непомітна тривога, що підсилювала відчуття, ніби вони потрапили до місця, де зберігаються забуті секрети і приховані історії.

Кожен звук здавався гучнішим, ніж зазвичай — цокання годинника, шум віддалених голосів і навіть шурхіт старих документів, що лежали в купах біля стін. Це місце здавалося майже безлюдним, але кожна його деталь натякала на роки прихованої роботи, на історії, які ніколи не побачать світла.

Джейкоб і Аліса продовжували свій шлях, обережно озираючись навколо, відчуваючи, як холодні бетонні стіни стискаються навколо них, немов охоплюючи всі таємниці, які колись тут зберігалися. Кабінет, в який увійшли Джейкоб, Аліса, Джеймс і затриманий кур'єр, виглядав похмуро і пригнічено. Стіни, раніше пофарбовані в світло-сірий колір, тепер були вкриті жовтуватими плямами і подряпинами. Висока стеля мала сліди вологи, що проступали темними розводами, нагадуючи про те, що час і байдужість не щадять навіть ці місця.

На старому дерев'яному столі, що займав центральне місце в кабінеті, залишилися сліди численних допитів: подряпини, сліди від чашок з кавою та потертість від папок, які тут розглядалися роками. В одному з кутків стояв металевий сейф, пофарбований темною фарбою, з потертими краями, що свідчили про те, що його не раз відкривали і закривали в поспіху. Над столом висіла невелика лампа, яка ледве освітлювала кімнату тьмяним, жовтуватим світлом, створюючи моторошні тіні на стінах.

Стара металева шафа для документів, що стояла в іншому кутку, ледь тримала дверцята на своїх петлях. На підлозі лежав потертий килим, який колись був червоним, але тепер виглядав радше коричневим від бруду та часу. Повітря було густим, злегка затхлим, з легким присмаком сигаретного диму, що вже давно в’ївся в стіни. Кабінет був свідком багатьох допитів, і відчувалося, що його стіни пам’ятають кожен з них.

Друзі привели до кабінету підозрюваного кур'єра та посадили його на стілець, закріплений до підлоги. Джеймс сів навпроти нього за стіл і почав допит.

- Розповідай, звідки в тебе ті пакунки?

- Я їх знайшов і хотів вам віддати.

Джеймс крикнув: "Не жартуй зі мною. Говори правду. Шляху назад у тебе немає."

Кур'єр, опустивши голову, нервово крутив зап’ястя в кайданках, намагаючись уникати погляду Джеймса. Світло лампи хиталося, кидаючи тіні, які, здавалося, стискали його з усіх боків. Він затнувся на мить, немов розмірковуючи, що сказати далі.

"Я не жартую," — промимрив він, але його голос тремтів, видаючи страх. Джеймс нахилився вперед, упершись ліктями в стіл. Його очі пронизливо дивилися прямо на кур'єра, без жодної ознаки співчуття.

"Не змушуй мене повторюватися," — сказав Джеймс суворим голосом, ударивши рукою по столу так, що лампа зверху захиталася ще сильніше. "Зараз не час викручуватись. Я бачив таких, як ти, десятки разів. У тебе є вибір: або ти розповідаєш усе, як є, і ми розбираємось із цим разом, або тебе відправлять у камеру, і там тобі ніхто не допоможе."

Кур'єр поглянув на Джеймса, важко дихаючи. Було видно, як він зважує всі можливі наслідки. Потім, зітхнувши, нарешті заговорив:

"Це не мої пакети. Мене змусили. Вони... Вони сказали, що якщо я не виконуватиму їхні накази, то знайдуть мене і зроблять це болючим. Я лише кур'єр, розумієш? Я просто перевожу їх з одного місця в інше. Я не знаю, що всередині, і навіть не хочу знати."

Джеймс відкинувся на спинку стільця, уважно спостерігаючи за виразом обличчя кур'єра. Він усвідомлював, що цей чоловік може бути лише маленькою ланкою в ланцюзі, але наразі він був їхнім єдиним зв'язком із тими, хто стоїть за всім цим.

"Як ти став наркокур'єром?" — запитав Джеймс.

Кур'єр зітхнув і ненадовго замовк, ніби в його голові знову промайнули спогади з минулого. Він важко зітхнув, опустивши голову, згадуючи те, від чого так намагався втекти. Стіни старого кабінету, здавалося, тиснули на нього, нагадуючи про всі помилки минулого. Джеймс уважно слухав, відчуваючи, що ця історія могла б належати будь-кому, хто опинився не в тому місці в не той час.

"Все почалося в Каліфорнії," — продовжив він, опустивши погляд на свої руки. "Я був звичайним хлопцем, працював барменом у непоганому закладі, мав свою рутину, друзів і навіть мріяв відкрити власний бар. Але все змінилося в одну ніч. Того вечора я залишився довше на роботі, прибираючи бар після закриття. І тут зайшли вони. Спочатку я думав, що це просто чергові п’яні клієнти, які забули свої речі. Але... вони прийшли не за випивкою."

Його голос почав тремтіти, коли він продовжував: "Я став свідком чогось, чого не повинен був бачити — як місцевий наркобарон у холоднокровному нападі розправився зі своїм конкурентом. Це була справжня екзекуція, і я зрозумів, що став небажаним свідком. Вони відразу помітили мене, але в ту мить щось відволікло їх, і я встиг втекти. Але я знав, що в них довгі руки, і якщо я не зникну, моє життя закінчиться дуже скоро."