перші сумніви

Після насиченого дня переїзду та облаштування, Джейкоб вирішив приготувати вечерю. Він обрав прості інгредієнти і зосередився на приготуванні, намагаючись відволіктися від тривожних думок. В результаті на столі з'явилися паруючі страви — звичайна їжа, яку він навчився готувати ще під час служби. Вечеря була смачною і ситною, але він майже не звертав уваги на смак, занурений у свої роздуми.

Після вечері Джейкоб зручно вмостився на дивані, вдивляючись у тихий, темний вечір за вікном. Спокій парку за межами його квартири лише підсилював відчуття самотності, яке поступово охоплювало його. Він намагався розслабитися, але думки постійно поверталися до минулого.

Коли він нарешті вирішив відпочити і ліг спати, темрява навколо почала стискати його, створюючи атмосферу тривоги. Незабаром сон захопив його, але замість спокійного відпочинку Джейкоб знову опинився у вирі своїх спогадів.

Перед його очима постали картини війни — пекуче сонце Іраку, піщана земля під ногами, звук вертольотів над головою. Він бачив себе серед товаришів по службі, з якими ділився і радістю перемог, і тягарем втрат. Лиця його товаришів були чіткими, і кожне з них викликало у нього болісні відчуття.

Раптом все змінилося. Джейкоб побачив сцену з одного з боїв, що не давала йому спокою. Постріли, вибухи, крики — все це злилося в один суцільний кошмар. Він відчував, як адреналін знову піднімається, як це було на полі бою. Його руки рефлекторно стискали уявну зброю, а очі пильно шукали ворога. Він бачив, як падають його товариші, як кров заплямовує їхню форму, і відчував безпорадність, коли не міг нічого зробити.

Ці флешбеки ставали дедалі інтенсивнішими. Джейкоб бачив обличчя тих, кого втратив, і їхні голоси лунали в його голові, нагадуючи про обов'язки та невиконані обіцянки. Він відчував, як серце калатає, а тіло знову переходить у стан бойової готовності.

Цей кошмар тривав, здавалося, вічність, поки Джейкоб, нарешті, не прокинувся, спітнілий і збентежений. Він глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися, але спогади, які переслідували його уві сні, залишили важке відчуття на душі. Джейкоб знав, що війна не відпустить його просто так.

Посеред ночі Джейкоб раптово прокинувся, серце гупало, а весь його світ здавалося тремтів у темряві. Нічні жахи знову наздогнали його, залишивши за собою важке відчуття тривоги і болю. Він лежав у ліжку, намагаючись заспокоїти дихання, але спогади все ще переслідували його, немов тіні, що не хотіли відступати.

Розуміючи, що знову заснути не вдасться, Джейкоб вирішив підвестися. Тихо, щоб не потривожити нічний спокій квартири, він підійшов до кухні і поставив чайник на плиту. В очікуванні, поки закипить вода, він стояв, вдивляючись у темряву за вікном, де ледь помітно виблискували відблиски місячного світла. Нарешті, чайник зашумів, і Джейкоб налив собі чашку чаю, сподіваючись, що теплий напій допоможе зняти напругу.

З чашкою в руках він вийшов на балкон, що виходив на парк. Холодне нічне повітря обгорнуло його, змушуючи здригнутися, але водночас принесло певний спокій. Джейкоб, спершись на перила, вдивлявся в темряву парку, де темні дерева злилися з нічним небом, створюючи майже примарну атмосферу.

Він зробив кілька ковтків гарячого чаю, намагаючись заспокоїтися, коли раптом у глибині парку його увагу привернули ледь помітні вогні. Це були слабкі, миготливі промінчики, що з'являлися і зникали, немов примарні. Джейкоб примружився, намагаючись зрозуміти, що це таке, але вогні були занадто слабкими, щоб їх розгледіти.

Він подумав, що це могло бути світло від ліхтарів або відблиски місяця на вологому листі дерев, і спробував переконати себе, що це просто його уява. Можливо, це був залишковий ефект від нічних жахів, який грав із ним злий жарт. Джейкоб намагався відкинути тривожні думки, зробив ще один ковток чаю і знову подивився в ту ж сторону.

Але тепер там було пусто — жодного сліду від вогнів, ніби їх і не було. Джейкоб глибоко вдихнув і повільно видихнув, намагаючись повернутися в реальність. "Мабуть, просто привиділось", — подумав він, переконуючи себе в цьому. Вогні зникли так само раптово, як і з'явилися, залишаючи по собі лише тихий шелест вітру у кронах дерев.

Джейкоб ще деякий час стояв на балконі, вдивляючись у темряву, але більше нічого не сталося. Коли чай у чашці закінчився, він вирішив повернутися до спальні. Хоча сон був неспокійним, він сподівався, що зможе відпочити. Але, лягаючи в ліжко, думки про дивні вогні не давали йому спокою.

Відчуваючи тривогу після побачених вогнів, Джейкоб вирішив вжити заходів. Він знав, що його навички та обладнання можуть допомогти розвіяти сумніви. Тихо підійшовши до своєї сумки, він дістав бінокль, який завжди був з ним, навіть після повернення з війни. Цей бінокль вірно служив йому під час численних місій, і тепер він довіряв йому, як старому другу.

Повернувшись на балкон, він знову вдивився в той бік, де миготіли вогні. Притиснувши бінокль до очей, Джейкоб почав уважно оглядати кожен куточок парку. Він повільно водив біноклем по темних алеях, зосереджуючись на місцях, де могли б бути вогні. Високі дерева з густими кронами створювали майже непроникну завісу, але навіть найменший рух не міг сховатися від його тренованого ока.

Але нічого. Парк виглядав абсолютно пустим і спокійним. Ні вогнів, ні тіней, ні найменших ознак чогось незвичайного. Лише тиша і легкий шелест вітру серед гілок. Джейкоб кілька разів перевірив той самий сектор, звужуючи пошуки, але все марно — нічний спокій не порушувався.