IV Розділ 1 Глава Осінь 1999 рік

   Таня з Марією розмовляли у студентській столові.

- А ти яку спеціальність обрала? – поцікавилась Таня, адже на третьому курсі студентів фрфаку розподіляли по різних напрямках

- Цивільне право. – відповіла Марія. - Зайдеш у гості?

- Звичайно! – зраділа Таня. – До речі, до тебе когось підселили?

- Так, першокурсницю, Юлю.

- І, як вона?

- Нормальна. – сказала Марія. – Якось зживаємось. А, як у вас з Сергієм справи?

- У нас все просто чудово… – усміхнувшись, сказала Таня. – А ти до нас коли у гості прийдеш?

- Та якось зайду…

- Ось, ти усе обіцяєш. – строго сказала Таня. – Ти ж нашої квартри навіть не бачила!

- Ну добре, я вже постараюся… - пообіцяла Марія.

- А, як у тебе з Костею? – хитро глянувши, спитала Таня.

- Все без змін…

   Продзвенів дзвінок.

- Ну все, я побігла на лекцію, – на ходу сказала Марія. - Зустрінемось після пар…

   Марія сиділа на лекції, але думки її були далеко… Вона згадала їхню останню розмову з Костею, що відбулась тиждень тому. Тоді він запросив її у кафе.

- Мені потрібно з тобою поговорити, – серйозно сказав Костя. – справа у тому, що я їду на два тижні у Харків, а коли повернусь, то хочу знати відповідь.

   Вона нічого не розуміла.

- Маріє, я тебе кохаю. І знаю, що саме ти є моєю половинкою... – серйозно сказав він.

- Але… Ми ж навіть не зустрічаємось?.. – розгублено сказала вона.

- З моєї сторони проблем немає, а ти маєш час – два тижні. Вирішуй.

- Я так не можу… Я тебе ще погано знаю… - захищаючись сказала Марія.

- У нас попереду все життя, от і познайомимось поближче. – усміхнувся Костя. - Маріє, нам добре разом. Ми розуміємо одне одного з пів слова. Ми кожен день бачимось і я взагалі не уявляю, як витримаю без тебе цих два тижні…

   Марія задумалась: «А він правий… Мені також добре з ним, спокійно… Але чи це можна назвати справжнім коханням?»

- Давай спробуємо бути разом, як пара, а там видно буде… - сказав Костя.

- Добре, я подумаю… – тихо сказала Марія.

   Вони гуляли, тримаючись за руки. Костя розповідав Марії усе про, що вона розпитувала. Коли прощалися біля гуртожитку, то він пристрасно поцілував її. Вона вже забула, яке це чудове відчуття… Їй здалось, що земля втікає з-під ніг, у голові запаморочилось, дихання пришвидчилось… Ледве відірвавшись від неї, Костя прошепотів:

- Я вже сумую…

- А, коли ти їдеш? – у відповідь прошепотіла Марія.

- Завтра вранці.

- То що, ми вже не побачимось?.. – сумно запитала вона.

- Завтра – ні, але надіюсь час пролетить швидко.- Він міцно обійняв її і глянувши у вічі промовив. – Ти все ж обміркуй мою пропозицію.

   Марія так не хотіла, щоб він кудись їхав, особливо тепер, коли вона починала краще розуміти свої почуття.

- Я так би і залишився тут з тобою… - тримаючи її руки і цілуючи кожен пальчик, сказав він.

- То не їдь… - ледь вимовила вона.

- Нажаль це не можливо, маю багато роботи. – усміхнувся Костя. – Ну все, треба йти...

   Він міцно обійняв її.

- Треба йти… - шепотів він і ще дужче обійняв Марію.

- Ти мене зараз задушиш! – засміялась вона.

- Ой! Вибач, вже йду… - нехотячи, Костя випустив її з своїх обіймів. Поцілував на прощання і пішов.

  Тієї ночі Марія ще довго не могла заснути, прокручуючи в голові їхню розмову. Вона хотіла розібратися у власних почуттях. Зрозуміти, чи вони дійсно справжні.

   Ось вона знову розмірковувала й не помітила, що лекція давно закінчилась і усі вже розійшлися.

- Ти, що заснула? – легенько торкнулася до її плеча Таня. – Я тебе чекаю біля виходу з лекційної, а тебе все немає.

- Вибач… Я задумалась… - наче, прокинувшись із сну, сказала Марія.

- Та я бачу, що ти останнім часом якась не така, – підозріло глянула на Марію Таня. – що трапилось?

- Та ні… Все добре… - Марія не хотіла розпочинати розмову про Костю, а тим більше у стінах університету. – Ну, що йдемо?

   Дівчата, як і домовлялися, пішли у гуртожиток. Таня розповіла Марії про їхнє з Сергієм сімейне життя; про його роботу у приватній юридичній фірмі; про їхні плани на майбутнє... Вони просиділи до пізнього вечора. Юля ще до їхньго приходу пішла у гості до одногрупниці, що жила двома поверхами вище, тому їм ніхто не заважав.