I ЧАСТИНА І Розділ 1 Глава Зима 1980 рік

   Вона носила ім’я блудниці, що стала праведницею, ім’я милосердної та стражденної матері світу, вона народилася в день, який визначив для неї це ім’я. Можливо це вплинуло на її долю, а можливо це лише відплата за гріхи та помилки минулих поколінь…

  Кожен вчиться на власних помилках, та вона вважала помилкою суть свого народження та існування…

****

   Жінка стояла біля вікна та дивилася на білі пухнасті сніжинки, що летіли з неба, танцюючи свій останній вальс. Сьогодні була особлива ніч… Все здавалось казковим, наче зачарованим. Оранжеве світло ліхтарів створювало ефект сіяння і блиску, вкриті інеєм дерева й кущі перетворювались на витвір мистецтва. Навкруги витало святкове та радісне відчуття Різдвяної ночі.

   Вона все стояла та зачаровано спостерігала за цією зимовою казкою в передчутті нових змін у її житті. На годиннику пробило північ, вона відчула сильну біль – час настав… Жінка знала, що їй буде дуже важко цієї ночі, але вона все витримає…

   Софія лежала в палаті, знесилена та замучена після важких пологів, коли санітарка принесла її маленьку крихітку.

 - Ось бери свою малечу, мамочка. Ім’я вже придумала?

   Софія обережно взяла на руки свою донечку, замотану в пелюшки, наче маленький згорточок, лише видно кругле личко. Її донечка відкрила свої сині-сині оченята, густі чорні вії досягали аж до тоненьких брів, виразні губки набурмосилися. Софія ще ніколи не бачила гарнішої дитини. Вона поцілувала її в маленький носик. Піднявши голову, Софія побачила, що санітарка стежить за нею і пригадала, що вона запитала про ім’я дитини.

   Галина Іванівна вже двадцять років працює санітаркою в цьому пологовому будинку і сотні, а то й тисячі раз бачила ці хвилюючі хвилини зустрічі матері з своєю дитиною, але кожен раз не могла відірвати погляду.

 - Її звати Марія. – сказала Софія, усміхаючись до дитини.

  Наступного дня прийшов до Софії її чоловік. Андрій щойно повернувся з відрядження і дуже засмутився, що не встиг приїхати швидше. Чоловік довго вмовляв медсестру щоб впустила його в палату до дружини, та все марно.

 - Я вам ще раз повторюю, не можу я вас пропустити, не можу! Хочете зачекайте тут, а я покличу вашу дружину, як її прізвище? – знервовано запитала медсестра.

 - Лучко! Лучко Софія! – розчаровано мовив Андрій.

  Медсестра зачинила двері перед самим носом нав’язливого татуся та повільно пішла по довгому коридору. Андрій з нетерпінням чекав у холі, він все ходив туди сюди, прислухався до кожного кроку, ловив кожен звук, щохвилини дивився на велетенський годинник, що висів над зачиненими дверима. Почулися тихенькі, повільні кроки і через мить відчинилось маленьке віконце у дверях. Виглянуло змучене, але таке кохане обличчя. Андрій вмить підбіг до віконця.

 - Привіт! Як ти? - схвильовано запитав він, - Як дитина, здорова?

   Софія усміхнулась і простягнула йому свою руку.

 - Все добре, не хвилюйся ти так…

 - Пробач мені, Софійко, я не зміг швидше приїхати... - Андрій ледь стримував почуття. – А хто в нас народився?

 - В нас народилася донечка. Вага 3кг 100 грам і ріст 50 см.

   Андрій взяв руку Софії й поцілував. Усі чоловіки мріють про сина, але Андрій завжди мріяв мати донечку таку ж красиву, як і її мама.

 - І як ми її назвемо? – щасливо усміхнувся Андрій.

 - Вона сама собі ім’я принесла – Марія. Тобі подобається?

 - Так. Я й забув, що вчора було Марії. А тебе коли випишуть?

  - Через три дні. – сумно промовила Софія – Я так хочу додому...

   Андрій ніжно погладив її щоку.

 - Не сумуй, ти хоч будеш з донечкою, а я один в чотирьох стінах. – Сумно промовив Андрій. - Так хочеться її побачити…

 - А ти почекай біля вікна моєї палати, перший поверх третє вікно з права, зараз мають принести дітей на годування, от я через вікно тобі її й покажу.

   Широка посмішка засвітилась на його обличчі.

 - Я чекатиму... – Він ніжно поцілував її тендітні пальчики.

   Андрій зачекав поки кроки дружини стихнуть в коридорі і лише тоді вибіг на вулицю шукати заповітне вікно. Цього дня він вперше побачив свою дитину, зовсім маленьку та беззахисну. Софія тримала її на руках і була такою виснаженою та стомленою. Сльози затуманили Андрієві очі, тепер усе буде по іншому, вони тепер повноцінна сім’я. І саме він несе відповідальність за свою дружину та дитину.