Сидячи в кабінеті за великим столом, освічуваним настільною лампою, яка була вироблена ще в середині минулого століття. Господар цього простору уважно читав документ зігнувшись над столом. Стіл був явно старшим за лампу і господаря разом взятих. Документ, що лежав на столі був дуже не презентабельного вигляду. Це була якась шмата паперу, невизначеної форми та з каракулями. Так в минулому столітті писали лікарі в історіях хвороб, або люди які не дуже часто відвідували заняття з рідної мови. Це була записка з цікавою інформацією, про майбутнє…..
Було дуже сиро та холодно Степан ходив між барикад з використаних автошин, якихось дошок, цегли, каміння. Все що валялося під ногами. Люди «кучкувалися» біля нашвидку розпалених вогнищ та грілися. Він був переконаний, що сьогодні він зробить те що задумав. Донесе своє бачення, свої застороги людям, які керують його країною. Революція яка проходила на його очах і він безпосередньо брав у ній участь, була одним з пунктів його передбачень. При всій невизначеності людей, які не знали, що буде через пів години. Піде міліція з внутрішніми військами на штурм чи ні. Застосують вогнепальну зброю чи ні. Можливо введуть навіть війська. Степан чітко знав, що вулиця та правда переможуть. Дуже лякали наступні бачення та розгортання подій. Кожен крок наближав його до штабу опору. Будинок де був штаб був оточений мішками з піском. Перед входом стояв бульдозер, невідомо де його взяли в центрі міста. «Камаз» на спущених колесах. Барикади. Він декілька разів намагався пройти в штаб, але кремезні хлопці постійно його зупиняли. Потім радили піти погрітися біля вогню, випити чаю або кави, а можливо щось і з*їсти. Кави, чаю, канапок було велика кількість. Наші дівчата, жінки завжди ревно відносилися до того щоб всі були ситими. Думка про те що ця революція закінчиться перемогою не викликала у Степана в середині жодного сумніву. Він знав, що преможемо. Його страшили подальші події. Події які повинні відбутися в недалекому майбутньому. Відчуття страху гнітило саме зараз. Хоча логічно було б дочекатися перемоги, зустрітися з кимось з політичного командування протесту і все обговорити. У тому то і річ, що можливий перебіг подій цих найближчих днів міг змінити майбутню трагедію. Вірніше не події, а люди які безпосередньо брали в подіях участь.
- Треба заспокоїтися і випити чогось гарячого - що саме немало ніякого значення.
- І треба щось з’їсти, - бо насправді він не пам’ятав коли останній раз їв. Підійшовши до імпровізованого вуличного ресторану взяв дві канапки з салом і пластиковий стаканчик кави. Красива жінка пропонувала взяти все меню включно з борщем, але Степан обмежився салом, чорним хлібом, солоним огірком та кавою. Швиденько все з’їв, запиваючи кавою. Цукор в крові підвищився і думки вишикувалися в логічний ланцюжок. Сало творить дива!
На столі загудів телефон, ремінгтону не було тільки вібросигнал.
-Зайди негайно до мене, сказав різким голосом господар кімнати з старовинним столом і лампою на ньому.
Через декілька хвилин постукали в двері і не чикаючи відповіді, різко відкривши двері зайшов чоловік. Одягнутий в чорну куртку з шемагою обмотаною навколо шиї. Підійшовши до столу промовив:
-Що там трапилось, знову підуть на штурм, а інфа вірна? може підстава?
Леонід глянув у очі Олександра, потім сухо сказав:
- сідай і слухай…
Степан побачив кота, що тинявся між столами. Кіт явно їсти не хотів бо був ширший ніж довший.
-Напевно після сну на теплій каналізаційній трубі - про себе усміхнувся Степан.
Він почав сюсюкати, шипіти навіть мурчати щоб кота підманити до себе. Навіть витягнув руку імітуючи, що там щось є смачненьке. Велетень котяра навіть не глянув в його сторону. Пішов своїм загадковим маршрутом.
-А для чого я звав кота? - подумав Степан.
До тварин він був байдужий, не ображав їх, але і палкої любові не мав. Вони співмешкали на різних орбітах.
- Знову ці неконтрольовані рухи та дії - зі злістю подув Степан.
Останнім часом він став помічати дуже дивні події в собі. Начебто в його тілі існує дві особистості. Це не роздвоєння і не внутрішній діалог сам з собою. А щось більш глибоке, начебто хтось керує думками, рухами. Степан свідомо розумів, що він не хоче виконувати ті чи інші дії, але робить їх. Лишаючись стороннім споглядачем, от як з цим котярою. Про консультації з психологами, або навіть з психіатрами думки наразі не було….
Леонід пройшовся кімнатою, різко розвернувся і глянув на сидячого в глибокому кріслі Олександра і спокійним голосом сказав:
-Лесь, буде війна, кривава і страшна!
Олександр знав Леоніда давно і розумів, коли він так говорить дуже спокійно і впевнено значить має інформацію на 100%. Без зайвих емоцій Лесь запитав:
-З ким? - І сам дав ствердну відповідь… - з москалями.
-Так, підтвердив Леонід.
- Яке джерело інфи, якщо можеш назвати? - Продовжив говорити Лесь.
- От тут саме дивне. - Підійшов до столу, взяв клаптик паперу і показав Лесю….
- Може написати записку? - А як же її передати в штаб - це ще складніше ніж сказати словами. - сумнів завирував у голові Степана.
І тут зненацька пішла в голові якась команда: « візьми ручку блокнот і пиши» - Степан без апеляційно взяв ручку, блокнот і почав писати текст. Саме цікаве, що він ніколи в кишенях не носив ніяких олівців, ручок, нотатників. А тут перед виходом з хати чомусь глянув на стіл і взяв гелеву ручку та нотатник. Холоді руки не слухалися і на папері виходили якісь нечитабельні каракулі. Добре хоч ручка була гелева і писала добре на холоді. Закінчивши з писаниною, він вирвав листок з нотатника і зробив з нього кульку. Підійшов до сміттєвого баку кинув свою записку у вигляді кульки в сміття. Відійшовши на декілька кроків почав уважно дивитися на дерева поблизу, начебто чогось, або когось видивляючись…..