Розділ 3

Вставши навіть без будильника Олег сів приходячи в себе. На диво він вперше за останні декілька років виспався. Взявши телефон у руки він перевірив час. 06:32. Відключивши будильник Олег направився на кухню. В холодильнику було пусто. Включивши телефон і знайшовши доставку, яка працювала 24/7 він замовив сніданок собі й Владу. Наказавши собі сказати чоловіку, щоб віддав гроші за замовлений сніданок. Вже за пів години у двері подзвонив кур’єр. Відкривши двері Олег забрав замовлення. Зачинивши двері він обернувся і побачив Влада, що стояв закутаний у ковдру.

- Прокинувся нарешті. Я замовив нам сніданок. Приходь до тями й сідай снідати. Я поки каву зроблю.

На сніданок були два сендвічі й кава. Поснідавши вони зібралися і направилися до відділу. У входу нас вже чекав Руслан Олегович.

- О! Владе Романовичу, ви нарешті тут. Олегу Івановичу, радий вас бачити.

- Я вирішив допомогти йому з книгою і цю справу ми будемо вести разом.- сказав Влад широко посміхнувшись.

- Що ж, добре. Сподіваюсь це вам допоможе.- з м’якою посмішкою сказав Руслан Олегович.- Вона чекає нас у кав’ярні неподалеку.

Зайшовши до кав’ярні дівчина з чорним волоссям заплетеним з гульку, карими очима і легким макіяжем підбігла до нас. Одягнена вона була в біле боді, чорні ласіни на флісі, чорну, довгу кутку і чорну шапку. Також на ній були золоті сережки кільця і золотий браслет.

- Я дуже рада вас бачити! Владе Романовичу, дуже дякую, що взялися за цю справу. — відвід цих слів очі дівчини заблищали.

- Сподіваюсь ми не станемо витрачати час і відразу відправимося до квартири вашої бабусі.- з посмішкою дивлячись дівчині в очі сказав Влад.

- А? Так, звісно. Тут десь дві хвилини пішки. Прошу за мною.

Вони зайшли до невеличкої квартири яка уже була повністю прикрашена до свята.

- І що ми будемо шукати?- запитав Олег заходячи до квартири.

- Шукай все цікаве.

- Так і скажи шукати все.

Пройшло з пів години, але ніхто з них не знайшов нічого цікавого. Олег, як той хто писав романтичне фентезі, як ніхто інший помічав ставлення дівчини до Влада. Вона то і діло крутилася поряд з ним намагаючись заволодіти його увагою. Олегові від цього навіть стало трішки смішно, але він не дав цим емоціям вийти з під контролю.

- Здається я знайшов. – промовив Олег дістаючи з отвору в підлозі записник.

Поряд миттю опинилися всі. Відкривши записник вони прочитали наступне:

“Колись ти перестаєш бути цікавим. От би втекти від усього цього. Кудись дуже далеко, як у тій казці, до принца що шукав свою принцесу.”

Навіть з цього невеликого уривку Олегу здалося, що вона і справді кудись втекла, але чому ? Чому не взяла з собою нічого? Не залишила навіть смс або записки? Це все здавалося дивним.

-Що це означає?- з нерозумінням спитала дівчина дивлясь на Влада.

- Як мінімум, що їй не подобалось така манера життя.

- Може вона і справді просто пішла?- запитав Олег.

-Тоді чому нічого не взяла? Або все так збіглося і її викрали, але тут немає слідів боротьби. Та і на камерах з дому жінка пішла сама. Або вона пішла сама і все це їй там не потрібно.

- Такого не може бути!- заперечила дівчина.

Влад не став сперечатися він махнув Олегу рукою і попрощавшись, вони вийшли на вулицю. На вулиці був снігопад. Ліхтарі підсвічували лапаті, блискучі сніжинки, що повільно падали на асфальт. За десять хвилин вони вже сиділи на дивані у квартирі.

- Слухай, я планую прикрасити квартиру до новорічних свят. Ти не проти? – запитав Олег, дістаючи з кишені телефон.

- Не бачу у цьому сенсу. Ти тільки марно витратиш час. Свята такі ж самі дні, що в них особливого?

- Що ж, тоді я витрачу цей час і прикрашу кватиру. - посміхнувшись заявив Олег.

- Я ж сказав, що у цьому немає сенсу.

- Я спитав тільки для формальності. Не залежно від твоєї відповіді я б це зробив.- відірвавшись від телефона і подивившись в очі Владу сказав він.

Вставши він направився до кімнати. Перед тим як закрити двері він додав:

- На добраніч.

Влад промовчав. “Схоже батько правий і я можу заплутати чи ввести в ступор будь-кого” - подумав Олег зачинивши двері.

Прокинувся він о 9.46. Влада у квартирі як завжди не було. Зібравшись Олег пішов до найближчого торгового центру.

По всьому магазину було вже повно новорічних прикрас. Ходячи по рядах він хотів скупити усе. Але все ж вирішив, що у цьому році буде прикрашати квартиру червоними й блакитними кольорами. Він розумів, що ці кольори не дуже гармонійно поєднуються тому вирішив розбавити їх білим. Взявши трішки дощиків, три хвойні гірлянди й дві з мерехтливими кульками, декілька видів ялинкових іграшок, вінок на вхідні двері, три підсвічники золотого кольору і сірого гномика з довгими ніжками він зрозумів, що ялинку варто буде купити наступного разу. І навіть ту кількість прикрас Олег навряд чи б доніс до квартири. Залишивши на касі кругленьку суму він направився назад.

Коли Олег нарешті поставив пакети у квартирі думав, що потрапив до раю. Спина нарешті почала переставати нити. Зібравшись зі силами, що у нього залишилися він зняв пальто і почав розбирати пакети, і обдумувати, що куди вішати. Влада так і не було, так що на допомогу розраховувати він не міг. Хоча Влад і не став би допомагати.

Через дві годили квартира вже випромінювала новорічний настрій. Зрозумівши, що зробив все, що планував він зі спокоєм на душі пішов писати.

Прокинувся він від болю по всьому тілу. Все ж вчора він не розрахував свої сили. Зібравшись з силами він встав і направився на кухню, щоб приготувати каву. Вийшовши він побачив Влада, що спав на дивані навіть не знявши одяг. Олег від цього посміхнувся і взявши з шафи плед обережно вкрив чоловіка. Випивши каву він вирішив не відкладати справи у довгий ящик і відправився за ялинкою.

Вибрав він темно зелену штучну ялинку ніби припорошену снігом. Вона була досить велика і важка.

Відкривши двері він побачив Влада який стояв в спортивних штанах без верху. Побачивши те, що стояло за дверима він незадоволено сказав:

- І навіщо ти тільки це купив.

Він поставив червону чашку з кавою, яку він до цього пив, і підійшовши до дверей взяв запаковану ялинку, що лежала біля сходів затим заніс її до квартири. Олег зайшов слідом замикаючи за собою двері.

- Сьогодні знову навідаємося до квартири тієї жінки. Треба ще раз усе перевірити.- сказав Влад беручи чашку з кавою.

- Добре.- Олег посміхнувся.

Зайшовши до квартири Влад сказав Олегу, щоб той шукав все, що не знайшли минулого разу. Цього разу вони займалися цим набагато довше, але Олег нічого так і не знайшов. За декілька годин вони поверталися через невеликий парк. На годиннику було вже 01:22. Парк був пустий. Йшов невеликий сніг. Все навколо було злегка припорошено снігом. Чомусь Олегу це завжди дуже подобалося. Це робило атмосферу вечорів теплішою ніж зазвичай не дивлячись на холодну пору року. Олег дістав руки з кишень і видихнув на них тепле повітря.

- Тримай.- сказав Влад протягуючи Олегу чорні, шкіряні рукавиці.

- Дякую.- посміхнувся Олег одягаючи їх.

- Знає я дізнався те, що міняє усю справу.

- І що ж це?

- Знайшли її сумочку за декілька будинків. В сумочці була хустинка від її чоловіка, який помер декілька років тому, з якою вона ніколи не розлучалася.

- І справді дивно, ти вже бачив відео з камер відеоспостереження?

- На жаль ту ділянку ні на одні із камер не видно. Саме те як вона йшла до місця де загубила сумочку було останнім місцем де вона потрапила на камеру.

- І, що плануєш робити?

- Варто розпитати її родичів чи їй не погрожували. Вона могла просто загубити сумочку, в цьому немає нічого надзвичайного.

- Владе Романовичу!

Почувся чийсь голос позаду. Обернувшись вони побачили онуку зниклої.

- А ось і наш хтось із родичів.- пошепки сказав Влад і посміхнувся чекаючи поки дівчина підійде ближче.

- Яка неочікувана зустріч! Як іде справа моєї бабусі?

- У мене якраз з’явилося декілька питань до вас.

- Я з радістю на все відповім. – сказала вона широко посміхнувшись.

- Це чудово. Вашій бабусі погрожували?

- Я багато не знаю, але так. Останні декілька місяців їх погрожували. Їй дзвони й казали, що вб’ють, у двері стукали, доходило до того що вони слідкували за нею, чекали у під’їзду.

- Тому ви й вирішили, що її викрали?

-Так, а як інакше!

- Дякую за інформацію, були раді зустрітися, на жаль нам вже пора.

- Що ж, до зустрічі.- дівчина знову мило посміхнулася і відправилась у справах.

Через декілька хвилин Олег запитав:

- І що думаєш про це?

- Скоро про все дізнаєшся.

Зайшовши до квартири Влад швидко підійшов до шафи й щось звідти дістав. Затим вийшов. залишаючи Олега самого. Чоловік роздягнувся і влігся спати.