Розділ 2

Здавалося, що він і поспати не встиг як у двері подзвонили. Через сон він взяв телефон 8:12. Після ще одного дзвінка Олег усвідомив, що Влада у квартирі явно не моя. Вставши, одягнувши сірі спортивні штани й поправивши розпатлане волосся він вийшов до вхідної двері. З-за дверей стояв чоловік років п’ятдесяти з сивуватим, коротким волоссям і блакитними очима. Одягнений він був у чорну куртку, шарф, також чорний, і темно сині джинси. Відкривши двері він сонним голосом спитав:

- Ви до кого?

- Вибачте, а Владислав Романович не вдома?

- Ні, можете зайти почекати його в середині.- сказав Олег пропускаючи чоловіка в середину.

Зайшовши він повернувся до Олега і сказав:

- Вибачте, я не представився. Я головний детектив місцевого відділу поліції. Руслан Олегович.

- Дуже приємно, Олег Іванович.- посміхнувшись і потиснувши йому руку відповів Олег.

Зайшовши він сів на диван, тим часом Олег пішов на кухню і заварив дві чашки кави. Яку він не відразу знайшов. Підійшовши до столу він поставив перед ним одну з чашок і цукорницю.

- Ось тримайте.

- Дякую.

Олег сів напроти у крісло кольору дивану.

- Ви, мабуть, його новий сусід.

- Так.

- Сподіваюсь, він нічого дивного не наробив у першу ж зустріч? Від нього всі його сусіди повтікали через цю його особливість.

- Знаєте, я як письменник, таку дивину в людях рахую цікаво. – зробивши ковток кави сказав він.

- О, так ви письменник!

- Так.

- Чого ж, якщо не секрет, переїхали сюди? Мабуть, шукали натхнення для написання нової книги.

- Це звісно не єдина причина, але так.

- В яких жанрах ви переважно пишете?

- Поки у мене не так багато виданих книг. Я написав один детектив у суміші з містикою і два фентезі.

- Це вже дуже велике досягнення. Не кожна людина і на таке здатна.

- Це можна сказати про будь-яку професію. Я впевнений, що не всі зможуть виконувати й вашу роботу.

- Це правда. Важко знайти людину яка б змогла шукати злодіїв і при цьому не дати собі дати задню через втому.

Вони приємно говорили з пів години. Тут зайшов Влад. Руслан Олексійович швидко підійшов до нього і вони почали пошепки про щось говорити. Олег тим часом забрав зі столу вже пусті чашки й цукорницю. За тим направився на кухню. Поклавши цукорницю на місце він поклав в мийку чашки. Коли він вийшов з кімнати їх уже не було.

Олег зайшов до кімнати. Одягнувши білу кофту з високим горлом і темно сині джинси він поклав в сумку ноутбук і окуляри. Перед виходом одягнув чорне пальто і чорні черевики. Починався снігопад. Зрозумівши це він пожалкував, що не зав’язав волосся перед виходом і навіть не взяв резинки. Він сподівався лише на те, що сніг який налипне на волосся не заважатимете. Тому пришвидшившись він направився до найближчого ресторанчику.

Він зайшов до ресторану з японською кухнею. Заклад вже був прикрашений на стать Новому року. Сівши за вільний столик він відкрив ноутбук і зробивши замовлення на два види ролів і лимонад одягнув окуляри й прийнявся писати.

Пройшло близько двох годин спокійного творіння, але Олегу довелося відірватися через того хто сів напроти й робив в ньому дірки поглядом. Він підняв очі та побачив Влада.

- Привіт.- з широкою посмішкою сказав Влад

- Привіт.

- Пишеш нову книгу?

- Так.

- Ну тоді у мене для тебе цікава пропозиція. Не хочеш разом зі мною розкрити одну справу?

- Навіщо це мені?

- Ну це може допомогти тобі в написанні наступних книг, а можливо і цієї. А ще це класний досвід.

- Я навіть не знаю.- знявши окуляри й подивившись у вічі Владу сказав Олег.

- Ну давай, тобі сподобається!

- Мені треба подумати.

- Пропоную тільки тут і зараз. Мені починати зворотній відлік.- після хвилини мовчання він продовжив:- Я рахую лише до трьох. Один протягнув він.- Два.- зробивши ще довшу паузу він продовжив.- Два з половиною.

- Ну добре, добре. Я згоден.

- Так би відразу. Ну що ж тоді ввечері я введу тебе в курс діла. До вечора.

- Угу.- протягнув Олег знову занурюючись в написання книги.

Повернувшись додому Олег застав Влада сидячого на дивані і який переглядав щось у телефоні. Знявши пальто і роззувшись він сів напроти, і поклав сумку поряд із кріслом.

- Я думав сьогодні поспати, тому думаю не будемо розмовляти занадто довго. – потягнувшись сказав Олег.

- Не можу нічого обіцяти.- як завжди посміхнувшись і відклавши телефон відповів Влад.

- Так, що там?

- Я працюю на поліцію, але не є офіційним робітником. Скажемо так, вони просять мене допомогти в справах з якими не можуть розібратися. Вчора сім’я однієї жінки попросила знайти її тому, що вважають, що вона пропала. Ця жінка чи її викрадач на диво опинилася досить розумною або розумним і не залишив ніяких підказок поліції. Втративши надію вони як завжди попросили мене про допомогу. Я погодився і відразу відправився до родичів, щоб дізнатися трішки більше. Всі вони в один голос заявляють, що вона не могла піти тому, що була милою бабусею яка полюбляла сидіти вдома і дивитися телевізор, але декілька днів тому вона безслідно зникла. Не дзвонила і не відповідала на дзвінки, з їх слів це для неї не притаманно. Коли вони зрозуміли, що тут щось не чисто і поїхали до неї їм ніхто не відкрив. Вони вже думали, що з нею щось сталося, але відкривши двері запасними ключами її не виявили. Думали, що вона кудись вийшла, але коли на годиннику була друга година ночі, а її все не було почали панікувати. Вони вважають, що хтось її викрав і може вбити.

- І що ти думаєш про те, що могло статися?

- Поки рано про це думати. Для початку завтра ми відправимося у відділок де зустрінемося з онукою зниклої, а потім у її квартиру.

- Ми?

- Так. Я ж сказав, що покажу тобі як це бути детективом.

- На що я тільки підписався.- сказав Олег відкинувшись на спинку і болісно видихнувши.- І коли ми туди підемо?

- Думаю десь о восьмій ранку.

Олег поглянув на годинник. 23:52

- Що ж, тоді я спати.- різко вставши й взявши сумку Олег направився до кімнати.