Розділ 1

Олег підіймався до квартири яку зняв з кимось в долю. Від своєї орендаторки він дізнався лише те, що його сусід був детективом. Тому він сподівався лише на те, що цей сусід не завадить йому дописати вже його четверту книжку.

Олег піднявся на третій поверх багатоповерхівки, включив телефон і подивився на дисплей. На ньому висвітилось 01:12. Він не змінював своїх ідеалів, знову в’їжджав пізно. Сподіваючись лише на те, що у квартирі поки ніхто не спить і його відразу не незлюблять за те, що потривожив чийсь сон. Вхідні двері були темно коричневими. Квартира під номером сім. Відкривши двері своїм ключем він побачив гарний, сучасний ремонт. Коли Олег увійшов відразу потрапив до вітальні. Знявши взуття і чорне пальто, яке повісив в прихожій, він подивився у дзеркало. Його блондинисте волосся було заплетене у хвіст, а сірі очі виблискували енергією не дивлячись на те, що було досить пізно й Олег всю поїздку у поїзді не спав. Він пройшов далі, відкривши перші двері Олег побачив вільну кімнату і заніс туди свої речі. Там була невелике ліжко біля вікна, шафа, стіл і зручний, білий стілець зі спинкою. Олег ліг на ліжко. Матрац був не таким як у минулій квартирі, він був дуже м’яким. Олегу здавалось, що він так і засне не роздягнувшись, але за декілька хвилин він почув, що хтось зайшов до квартири. Це примусило його піднятися. Олег підійшов до дверей кімнати й посміхнувшись вийшов.

У вітальні сидів чоловік на декілька років старший від нього. Він сидів на дивані перебираючи якісь папери на столі.

- Добрий вечір, хоча ні, краще сказати доброго ранку.- посміхаючись сказав Олег стоячи опершись на дверний отвір. – Я ваш новий сусід. Власниця квартири мала вас попередити.

- Так, приємно познайомитися, як вас?- повернувшись сказав він.

- Олег.

- Приємно, Влад.

Нарешті Олег зміг роздивитися його краще. У нього було густе каштанове волосся і сіро-блакитні очі. Одягнений він був у сорочку кольору хакі, на руці, що вальяжно лежала на спинці дивану був срібний годинник. Влад, на перший погляд, був досить приємною людиною.

- Чим ви займаєтеся? Орендаторка так вас розхвалювала. — сказав Влад свердлуючи Олега своїм поглядом.

- Я…

Олег не встиг сказати ні слова як Влад опинився вже біля нього і швидко додав:

- Хоча давайте я спробую використати логіку і відгадати. Ви примружували очі говорючі зі мною, але ви явно не втомлені. Це можна зрозуміти по тому як ви мене слухали. Значить у вас скоріше за все слабкий зір.- після цих слів він швидко взяв руку Олега і перевернувши посміхнувся.- На ваших руках сліди чорнила від ручки. В нас час не багато коли використовують ручку, по більшій частині в хід ідуть телефо...

- Я письменник. – різко сказав Олег висмикуючи руку із рук детектива.

- Он як, я майже вгадав.- Влад широко посміхнувся.- Що ж, думаю ви втомилися з дороги.

- Ви праві.

- Тоді не буду вас відволікати. Сподіваюся незабаром у нас вийде поспілкуватися.

- Так.- сказав Олег посміхнувшись.

Закривши за собою двері він зняв одяг залишивши лише спідню білизну й одягнувши білу футболку. Застеливши ліжко і вже заплющивши очі, щоб заснути, його мозок вирішив, що варто обдумати все, що сказав йому той детектив не даючи йому заснути. Пролежавши так десь зо дві години він не витерпів і швидко вставши дістав з сумки ноутбук. Поставивши його на стіл і увімкнувши до розетки взяв ковдру і вкутавшись у неї сів на стілець. Кімнату залило світлом. Відкривши файл з книгою й одягнувши окуляри Олег прийнявся писати.

Йому досить сильно хотілося спати на годиннику було 06:42. Як завжди його замело своїми думками, як снігом, і він зовсім забув про сон. Зберігши те, що написав, і вимкнувши ноутбук, він без сил впав на ліжко. Як тільки його голова торкнулася подушки він відразу заснув.