Та, що танцює на склі

16.

Редж стояв біля арки, похитуючись, і його затуманений погляд метався між пляшкою шампанського в руці Фаріди та тарілками з їжею, які тримав Джейдан. Його обличчя перекосилося від гіркої, дитячої образи, яка швидко отруювалася люттю. Він стільки років був поруч; вважав, що має на неї виключне право, а зараз вона знаходилась тут — у напівтемряві, разом із Монро — і виглядала щасливішою, ніж за всю дружбу з ним. 

— Дивись, як ти розцвіла, — він видавив коротку, принизливу посмішку, роблячи крок до них. Його очі жадібно рушили по дівчині, наче він намагався привселюдно роздягнути її поглядом. 

— А не так давно ти страждала від головного болю і поводилася, як неприступна крижана принцеска. У тебе гарно виходить грати ролі, маленька брехухо.

Він зневажливо хмикнув. Його щелепи сіпнулися, а обличчя перекосилося: принижене его Реджа вимагало не просто розправи — він прагнув розтоптати її гідність так само сильно, як почувався розтоптаним сам. Редж більше не бачив у ній дівчину, до якої терпляче ставився, щоб завоювати прихильність; зараз вона була лише символом його поразки.

— Редже, ти випив? — Фаріда нахмурилася, відчуваючи, як у грудях починає розростатись тривога. Вона не розуміла, чому він весь вечір дивно поводився і чому зараз дозволяв собі ображати її. 

— Не вдавай, що хвилюєшся за мене! — гаркнув він, і цей вигук змусив кількох студентів неподалік обернутися. — Ти обіцяла танцювати лише зі мною, а щойно я відійшов, побігла до Монро. Тобі настільки не терпілося виставити мене посміховиськом?

— Я нічого тобі не обіцяла, — відрізала вона, намагаючись зберігати спокій. 

Кожне його слово звучало для неї як брязкання кайданів. Вона згадала, як неохоче збиралася на цей бал; як погодилася прийти, бо Редж знову вдало маніпулював її почуттями, майстерно розігруючи ображеного друга. Фаріда до останнього боялася його розчарувати, а натомість він, не вагаючись, принизив її, та ще й перед Джейданом Монро.

Редж скоротив дистанцію між ними до небезпечного мінімуму. Його обличчя вкрилося червоними цятками, що проступали на блідій шкірі, мов алергія. Він відчайдушно намагався триматися прямо, випнувши груди у безглуздій спробі здаватися вищим, але плечі зрадницьки осіли, видаючи важке сп’яніння. 

Джейдан повільно поставив тарілки назад на стіл і зробив крок до Фаріди. Його присутність огорнула її тим холодним спокоєм, що заспокоював, мов міцна броня. Він не втручався, не промовив жодного слова, але Фаріда відчула — він перетворився на натягнуту тятиву. 

Вона бачила, як звузилися його зіниці, і як руки стиснулися в кулаки. Джейдан не просто спостерігав. Він вичікував, як хижак, готовий стати на її захист у ту мить, коли Редж перетне невидиму межу, за якою починається її безпека. Контраст приголомшував: хаотична, брудна агресія Реджа проти крижаної, відточеної стриманості Монро. 

Її серце дивно защеміло від цього нестерпного дисонансу. Це було схоже на хворобливе протверезіння. Позаду неї стояв ворог — людина, чиє прізвище вона звикла проклинати, чия родина була втіленням усього, що вона ненавиділа. Але саме він тримав над нею невидимий щит, даруючи відчуття захищеності, якого вона ніколи не мала.

А перед нею стояв Редж. Той, кому вона довіряла. І цей «друг» власноруч знехтував її гідністю. Він не просто ревнував — він насолоджувався своєю владою над її безсиллям, у той час як Джейдан, здавалося, був готовий спалити цей світ дотла лише за один невірний рух у її бік.

— Що, Монро, вирішив розважитися з цією крихіткою? — Редж презирливо розсміявся. — Вона хоч і шукає, де тепліше, але не надійся, що зігріє твоє ліжко. Знаєш, чому? Бо дівчата зі смердючих нетрів Нижнього міста, на їхню думку, коштують дуже дорого.  

Останні слова він виплюнув, супроводжуючи їх зневажливим жестом у бік Фаріди. 

Джейдан зірвався: досі він мовчав лише тому, що поважав її простір і право вирішувати самій, але цей покидьок перетнув межу. У грудях щось запекло — незнайоме, дике, таке, що не мало логіки.

Він відчув огиду.  

І потребу захистити її. 

Фаріда навіть не встигла зрозуміти, коли крижаний спокій Джейдана перетворився на смертоносну блискавку. В одну мить він зірвався з місця, а вже в наступну його кулак врізався в обличчя Реджа.

Удар був такої сили, що голова Реджа відкинулася назад, а сам він, не втримавшись на ногах, важко осів на підлогу. Кілька студентів, що стояли в коридорі, витріщилися на них, але ніхто не наважився підійти. Редж заскулив, хапаючись за обличчя, і зігнувся навпіл; крізь його пальці миттєво почала просочуватися кров — Джейдан розбив йому ніс одним точним рухом, у який вклав увесь свій гнів.

— Більше не смій навіть ім’я її вимовляти своїм брудним ротом, — його голос був тихим і все ще спокійним. — Інакше я подбаю про те, щоб це було останнє, що ти взагалі сказав у стінах цієї академії.  

Фаріда спостерігала за цією сценою широко розкритими очима. В її душі не було ні краплі жалю до Реджа: якби Джейдан не вдарив першим, вона зробила б це сама — гнів вирував у її венах швидше за розпечену лаву. В голові відлунням пульсували його останні слова: «Дівчата зі смердючих нетрів Нижнього міста коштують дуже дорого».

Тобто такої думки він про неї був? 

Навіть Джейдан, який звинувачував її у смерті сестри, ніколи не опускався до такого бруду. А Редж… Вони дружили три роки. Він не просто допомагав їй, він був частиною її світу. Невже за цією маскою відданості весь цей час ховалося лише брудне бажання володіти нею? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше