Редж стояв біля арки, похитуючись, і його затуманений погляд метався між пляшкою шампанського в руці Фаріди та тарілками з їжею, які тримав Джейдан. Його обличчя перекосилося від гіркої, дитячої образи, яка швидко отруювалася люттю. Він стільки років був поруч; вважав, що має на неї виключне право, а зараз вона знаходилась тут — у напівтемряві, разом із Монро — і виглядала щасливішою, ніж за всю дружбу з ним.
— Дивись, як ти розцвіла, — він видавив коротку, принизливу посмішку, роблячи крок до них. Його очі жадібно рушили по дівчині, наче він намагався привселюдно роздягнути її поглядом.
— А не так давно ти страждала від головного болю і поводилася, як неприступна крижана принцеска. У тебе гарно виходить грати ролі, маленька брехухо.
Він зневажливо хмикнув. Його щелепи сіпнулися, а обличчя перекосилося: принижене его Реджа вимагало не просто розправи — він прагнув розтоптати її гідність так само сильно, як почувався розтоптаним сам. Редж більше не бачив у ній дівчину, до якої терпляче ставився, щоб завоювати прихильність; зараз вона була лише символом його поразки.
— Редже, ти випив? — Фаріда нахмурилася, відчуваючи, як у грудях починає розростатись тривога. Вона не розуміла, чому він весь вечір дивно поводився і чому зараз дозволяв собі ображати її.
— Не вдавай, що хвилюєшся за мене! — гаркнув він, і цей вигук змусив кількох студентів неподалік обернутися. — Ти обіцяла танцювати лише зі мною, а щойно я відійшов, побігла до Монро. Тобі настільки не терпілося виставити мене посміховиськом?
— Я нічого тобі не обіцяла, — відрізала вона, намагаючись зберігати спокій.
Кожне його слово звучало для неї як брязкання кайданів. Вона згадала, як неохоче збиралася на цей бал; як погодилася прийти, бо Редж знову вдало маніпулював її почуттями, майстерно розігруючи ображеного друга. Фаріда до останнього боялася його розчарувати, а натомість він, не вагаючись, принизив її, та ще й перед Джейданом Монро.
Редж скоротив дистанцію між ними до небезпечного мінімуму. Його обличчя вкрилося червоними цятками, що проступали на блідій шкірі, мов алергія. Він відчайдушно намагався триматися прямо, випнувши груди у безглуздій спробі здаватися вищим, але плечі зрадницьки осіли, видаючи важке сп’яніння.
Джейдан повільно поставив тарілки назад на стіл і зробив крок до Фаріди. Його присутність огорнула її тим холодним спокоєм, що заспокоював, мов міцна броня. Він не втручався, не промовив жодного слова, але Фаріда відчула — він перетворився на натягнуту тятиву.
Вона бачила, як звузилися його зіниці, і як руки стиснулися в кулаки. Джейдан не просто спостерігав. Він вичікував, як хижак, готовий стати на її захист у ту мить, коли Редж перетне невидиму межу, за якою починається її безпека. Контраст приголомшував: хаотична, брудна агресія Реджа проти крижаної, відточеної стриманості Монро.
Її серце дивно защеміло від цього нестерпного дисонансу. Це було схоже на хворобливе протверезіння. Позаду неї стояв ворог — людина, чиє прізвище вона звикла проклинати, чия родина була втіленням усього, що вона ненавиділа. Але саме він тримав над нею невидимий щит, даруючи відчуття захищеності, якого вона ніколи не мала.
А перед нею стояв Редж. Той, кому вона довіряла. І цей «друг» власноруч знехтував її гідністю. Він не просто ревнував — він насолоджувався своєю владою над її безсиллям, у той час як Джейдан, здавалося, був готовий спалити цей світ дотла лише за один невірний рух у її бік.
— Що, Монро, вирішив розважитися з цією крихіткою? — Редж презирливо розсміявся. — Вона хоч і шукає, де тепліше, але не надійся, що зігріє твоє ліжко. Знаєш, чому? Бо дівчата зі смердючих нетрів Нижнього міста, на їхню думку, коштують дуже дорого.
Останні слова він виплюнув, супроводжуючи їх зневажливим жестом у бік Фаріди.
Джейдан зірвався: досі він мовчав лише тому, що поважав її простір і право вирішувати самій, але цей покидьок перетнув межу. У грудях щось запекло — незнайоме, дике, таке, що не мало логіки.
Він відчув огиду.
І потребу захистити її.
Фаріда навіть не встигла зрозуміти, коли крижаний спокій Джейдана перетворився на смертоносну блискавку. В одну мить він зірвався з місця, а вже в наступну його кулак врізався в обличчя Реджа.
Удар був такої сили, що голова Реджа відкинулася назад, а сам він, не втримавшись на ногах, важко осів на підлогу. Кілька студентів, що стояли в коридорі, витріщилися на них, але ніхто не наважився підійти. Редж заскулив, хапаючись за обличчя, і зігнувся навпіл; крізь його пальці миттєво почала просочуватися кров — Джейдан розбив йому ніс одним точним рухом, у який вклав увесь свій гнів.
— Більше не смій навіть ім’я її вимовляти своїм брудним ротом, — його голос був тихим і все ще спокійним. — Інакше я подбаю про те, щоб це було останнє, що ти взагалі сказав у стінах цієї академії.
Фаріда спостерігала за цією сценою широко розкритими очима. В її душі не було ні краплі жалю до Реджа: якби Джейдан не вдарив першим, вона зробила б це сама — гнів вирував у її венах швидше за розпечену лаву. В голові відлунням пульсували його останні слова: «Дівчата зі смердючих нетрів Нижнього міста коштують дуже дорого».
Тобто такої думки він про неї був?
Навіть Джейдан, який звинувачував її у смерті сестри, ніколи не опускався до такого бруду. А Редж… Вони дружили три роки. Він не просто допомагав їй, він був частиною її світу. Невже за цією маскою відданості весь цей час ховалося лише брудне бажання володіти нею?