Та, що танцює на склі

15.

— Я гадав, тобі зараз не до веселощів, — Джейдан ковзнув по Фаріді зверху вниз, не поспішаючи її відпускати. 

Вона знову одягнула ту вінтажну сукню антрацитового відтінку, що робила її неймовірно звабливою: сміливе декольте, зухвалий розріз спідниці та стриманий крій бентежили уяву до п'янкого тремтіння у тілі. Вона виглядала як фатальна помилка, яку хочеться скоїти знову. І хоча він затято ненавидів її, його вразило те, якою різною вона могла бути: «сіра мишка» в академії, яка не боялася йти проти нього війною; горда красуня з нетрів Сейлема, яка не видавала своєї слабкості навіть тоді, коли світ безжально розвалився на шматки; і сміливе дівчисько, чиє життя було суцільною боротьбою за виживання. 

У Джейдана всередині все закипіло від власного безсилля перед цим образом. Він не хотів думати про її проблеми, не хотів уявляти, якою ціною вона досі тримається на ногах, але думки нав'язливо поверталися до тієї ночі в оранжереї «SkyHaven». Його раціональна ненависть давала тріщину, і це сум'яття дратувало більше, ніж її присутність. 

— Ти не знаєш мене, Монро, — її губи розтягнулися в насмішливу лінію. — Дивно, що ти взагалі подумав про мене. 

Фаріда не зводила з нього очей. Він зачаровував тим рідкісним магнетизмом, що зазвичай притаманний стихійному лиху: воно жахає, але від нього неможливо відвернутися. 

На відміну від театральної пишності Реджа, Джейдан надав перевагу стриманості й одягнув класичний чорний смокінг. Цупка тканина підкреслювала розмах його плечей та владну поставу, а білосніжна сорочка створювала різкий, майже сліпучий контраст із темрявою його образу. 

Його обличчя приховувала вугільно-чорна маска-коломбіна з матової шкіри. Вона не мала прикрас, але її простота акцентувала увагу на його очах, які зараз нагадували два леза, занурені в крижану воду. Розтріпане каштанове волосся спадало на чоло, а у лівому вусі виблискували три сережки-кільця. Від нього пахло прохолодою соснового лісу, і цей запах їй неабияк подобався: у неї виникала зрадлива асоціація зі спокоєм, якого їй так хотілося.

— Якщо я думаю про тебе, то лише з однієї причини, мишко, — відрізав він, і його хватка на її талії стала жорсткішою. — Я лише дивуюся твоїй живучості. Інша на твоєму місці вже б захлинулася слізьми, а ти начепила шовк і прийшла сюди... грати роль, яка тобі не по зубах.

— Моя роль — це не твоя турбота, — вона спробувала відсторонитися від нього, розуміючи, як це безглуздо — знаходитись у його обіймах. 

Жар квітки розтікався її тілом, скручуючись в тугу спіраль внизу живота, й викликав незвичне хвилювання у грудях. Фаріда збиралася уникати Джейдана, щоб не відчувати цих диких імпульсів, які лякали й водночас дарували млосну напругу, та доля ніби навмисне зводила їх разом. Пальці хлопця обпікали її шкіру навіть крізь шовк сукні, а його близькість перетворювала її волю на попіл. Вона почувалася метеликом, що летить на полум’я, знаючи, що згорить, але не має сил змінити траєкторію.

— Може… відпустиш мене? Бо мені якось не по собі від того, де знаходяться твої руки, Монро, — Фаріда багатозначно вигнула брови, хоча кожна клітина її тіла благала про протилежне. 

— Ти перша на мене налетіла, чи вже забула? — він роздратовано закотив очі. — Я б із задоволенням, але сюди наближається Вівіан. А її пафос сьогодні стомлює навіть мене. Потанцюєш зі мною?

— О, то я тепер твій живий щит? — дівчина виклично смикнула плечем, але Джейдан не послабив хватку. — Ліпше вже зі мною, ніж з нею? Я маю радіти такому «привілею» чи просто вліпити тобі ляпаса прямо тут?

— Принаймні я впевнений, що ти не почнеш приставати до мене, — він скривив губи в жорсткій усмішці. Здавалося, його безсердечність була не в активному бажанні завдати болю, а в абсолютній байдужості до того, що відчують інші. — Чи це так сильно зачіпає твою гордість, Рашиді? 

Фаріда подивилася поверх його плеча в протилежний кінець холу, на Вівіан Ланкастер. Вона була одягнена в сукню кольору запеченої крові, яка облягала її тіло, мов друга шкіра. На обличчі красувалася маска з червоного пір'я, схожа на крила общипаного папуги, а її погляд горів від люті.  

— Твоя компанія мені огидна, щоб ти знав, — зітхнула вона. — Від тебе тхне зверхністю.

— А від твого дружка? До речі, він теж сюди прямує, — Джейдан мазнув поглядом кудись їй за спину, і в його очах спалахнуло щось по-справжньому темне.

— Але… — Фаріда спробувала озирнутися, та він різко смикнув її на себе, змушуючи врізатися у його груди.

— Менше слів, Рашиді. Обіцяю не втомлювати тебе.

— От тільки не треба мене жаліти! — спалахнула вона, і її очі лиховісно блиснули крізь розрізи маски. — Забудь вже нарешті про ту ніч в оранжереї. Я не потребую твоїх «рятувальних» маневрів.

— Я не жалію тебе, не сподівайся, — Джейдан перехопив її руку, і їхні пальці переплелися. Його долоня виявилася трохи шорсткою на дотик, але теплою, і її рука ідеально там розмістилася. — Мені просто не хочеться, щоб на мене тикали пальцем, якщо ти знепритомнієш у моїх обіймах. 

— Який ти благородний. Аж нудить, — процідила вона крізь зуби.

— Стримуй блювотні позиви, люба. Ми йдемо танцювати, — він фактично поволік її за собою до центру залу, де хлопці і дівчата вже розбилися на пари.  

«Це твій шанс поговорити з ним, — промайнуло в голові. — Випитати про "Ланіакею" і Калеба Готорна».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше